НАЇЖА́ЧУВАТИСЯ (про тварин, птахів - піднімати сторч шерсть, щетину, пір’я від страху, люті або холоду), Ї́ЖИТИСЯ, НАЇ́ЖУВАТИСЯ. - Док.: наїжа́читися, наї́житися. Підійшовши до загороди, Сагайдачний якусь мить озирав кнура, що наїжачившись стояв у кутку станка (С. Добровольський); Вся їхня розмова була схожа на зближення псів, які при зустрічі спочатку їжаться, вигинають спини, потім обнюхують один одного і, пізнавши свого, примирливо лижуть шерсть (І. Цюпа); Сіла синичка на сосну. Наїжилася, голівку в крильця ввібрала (О. Іваненко). - Пор. 2. настовбу́рчуватися.

НАСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ[НАСТОБУ́РЧУВАТИСЯрідко] (про волосся, шерсть, щетину, пір’я - підніматися, ставати сторч),ВІДСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ[ВІДСТОБУ́РЧУВАТИСЯрідко], НАЇЖА́ЧУВАТИСЯ, НАЇ́ЖУВАТИСЯ (про коротке або колюче волосся, шерсть і т. ін.); СТОВБУ́РЧИТИСЯ, ДИ́БИТИСЯрозм. (ставати або стояти сторч); Ї́ЖИТИСЯ, Ї́ЖА́ЧИТИСЯрідше,ГОРОЇ́ЖИТИСЯрозм.,ЩЕТИ́НИТИСЯрозм. (про коротке або колюче волосся, шерсть і т. ін. - ставати або стояти сторч). - Док.: настовбу́рчитися[настобу́рчитися], відстовбу́рчитися[відстобу́рчитися], наїжа́читися, наї́житися, зди́битися, нагорої́житися, нащети́нитися. Волосся на голові настовбурчилось вгору, ніби легкий пух (І. Нечуй-Левицький); При посмішці вуса його ворушилися, наїжачувалися ще більше, ніж звичайно (В. Собко); Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалось, поділяла обурення свого хазяїна (М. Коцюбинський); Вуса під носом стовбурчилися їжачком (І. Волошин); Волосся почало дибитись (Словник Б. Грінченка); А й справді, - глубінь [глибінь], що Господи! Волосся їжиться, як погляну в спід! (І. Франко); Шерсть на собаці їжачилась (Б. Харчук); В нього кроки широкі, ..вуса нагороїжились... (С. Чорнобривець); Обличчя начальника.. збуряковіло, цупкий вус його сердито нащетинився (О. Гончар). - Пор. 1. стирча́ти.

ЩУ́ЛИТИСЯ (стискатися, намагатися стати меншим від холоду, болю, страху тощо), ЗІЩУ́ЛЮВАТИСЯ, КУ́ЛИТИСЯ, СКУ́ЛЮВАТИСЯ, ЖА́ТИСЯ, Ї́ЖИТИСЯ, СУТУ́ЛИТИСЯ, СКО́РЧУВАТИСЯ (згинаючись, горблячись). - Док.: зіщу́литися, пощу́литися, ску́литися, зжа́тися, з’ї́житися, пої́житися, зсуту́литися, ско́рчитися. Тимко щулився від вранішньої прохолоди (Григорій Тютюнник); Огей зіщулюється, немовби йому раптом стає зимно (О. Досвітній); Карпо стояв біля Оленки й розповідав про вовків.. Оленка слухала й кулилася од ляку (Є. Гуцало); Батько скулився від морозу (І. Франко); Жметься, гнеться, як кургузий дідько (М. Номис); У цеху було холодно, і Семен увесь час їжився (В. Собко); Цього похмурого дня вони теж сутулилися од холоду (М. Трублаїні); Очі його ненароком впали на вікно, і він скорчився од болю (М. Коцюбинський). - Пор. 1. зігну́тися.