імя 1

-1-
іменник середнього роду
* Але: два, три, чотири ім’я́

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний ім’я́ імена́
родовий і́мені, ім’я́ іме́н
давальний і́мені, ім’ю́ імена́м
знахідний ім’я́ імена́
орудний і́менем, ім’я́м імена́ми
місцевий на/в і́мені, ім’ю́ на/в імена́х
кличний ім’я́* імена́*

Словник синонімів

ІМ’Я́ (особиста назва людини та тварини), ІМЕ́ННЯ[ЙМЕ́ННЯ], НАЙМЕ́ННЯ, НАЙМЕНУВА́ННЯ, НА́ЗВИСЬКОрозм.; КЛИ́ЧКА (у тварин). За мостом наздогнала її [Килину] машина і її покликали на ім’я (Є. Гуцало); Є в Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум’яка (казка); Була там молодичка, Саломея наймення їй, - покинула дітей і чоловіка (Леся Українка); Маю труднощі при перевірці, як котра дитина називається. Інші бачу назвиська в метриці, а зовсім інші жінки дають (Уляна Кравченко); Катерина Мироненко чистить і полірує до мармурового блиску попелясту сименталку на кличку Дрофа (І. Волошин). - Пор. 1. на́зва.
НА́ЗВА (словесне позначення кого-, чого-небудь), НАЙМЕНУВА́ННЯ, НАЙМЕ́ННЯпоет., ІМ’Я́уроч., поет., НА́ЗВИЩЕрозм., НА́ЗВИСЬКОрозм. [Величко:] Підсудний, подайте назву розвідок на записці (О. Довженко); Коли прикордонник, читаючи документи Черниша, перепитав найменування частини, сержант.. обернувся до Черниша (О. Гончар); Коли ж ти [сонце] гаснеш і тікаєш від мене - творю твою подобу, даю наймення їй "ідеал" (М. Коцюбинський); Крик жовтих довгоносих птиць, На ім’я невідомих (М. Рильський); В стіні розвороття для брами, так самої нема, лиш діра та назвище зосталось (А. Свидницький); Ось так почався його перший день у селі з дивним назвиськом Великі Стави (В. Большак). - Пор. 1. ім’я́.
ПРІ́ЗВИЩЕ (найменування особи, набуте при народженні або шлюбі, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість), ПРІ́ЗВИСЬКОрідше, ІМ’Я́ рідше, НАЙМЕ́ННЯрозм., НА́ЗВИСЬКОрозм., ПРОЗВА́ННЯзаст., НА́ЗВИЩЕдіал., ПО́РЕКЛО діал.Він.. знав напам’ять прізвища всіх президентів і прем’єр-міністрів (Ю. Андрухович); Аж у саме знадобіддя проїздив тудою випадком із свого маєтку один пан, на прізвисько Перікон да Візальго (переклад М. Лукаша); І в Будинку металургів, і приїжджі горожани знають його під цим іменем: дід Нечуйвітер, гроза браконьєрів (О. Гончар); Прозивався він Василь Невдачливий, чи, пак, наймення йому було Думенко, а по-вуличному його дражнили: "невдачливий" (Грицько Григоренко); Сільського дяка було порекло Микитейчук (Г. Хоткевич).
СЛА́ВА (загальне визнання кого-, чого-небудь як знаменитого, авторитетного і т. ін.),ІМ’Я́з означ.; ЗНАМЕНИ́ТІСТЬ, СЛАВНОЗВІ́СНІСТЬ, ПРОСЛА́ВА (широка, особлива популярність); ЛА́ВРИмн. (як символ слави); БЕЗСМЕ́РТЯуроч. (вічне існування в пам’яті людей як знак загального визнання кого-, чого-небудь); ЛУНА́розм. (відзвук слави); ХВАЛА́, ПОХВАЛА́заст.,ОСА́ННАзаст. (кому, чому - уславлення кого-, чого-небудь). Багатьом з них [бійців] ніколи вже не повернутись до рідної хати.. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть навіки (О. Довженко); Запорука його [А. Бучми] славнозвісності - у народності (П. Тичина); Про козака Мамая не одну вже сотню літ ішли слава й прослава (О. Ільченко); Вам [борцям] спліта побідні лаври Наша збурена доба, Бо то ви у ній створили Громадянина з раба (М. Чернявський); Я син землі, що родить хліб і мрію. Вона безсмертя кожному дала - Поету, космонавту, гречкосію (Д. Павличко); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок); Моя книжка - осанна вічному, творчому життю (Уляна Кравченко).

Словник фразеологізмів

від і́мені кого, чого. За чиїм-небудь дорученням, проханням. Я, від імені нашого “літературного комітету”, звертаюся до Вас з великим проханням прислати до того альманаха яке-небудь оповідання своє (М. Коцюбинський).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).

назива́ти / назва́ти ре́чі їх (свої́ми, вла́сними, спра́вжніми і т. ін.) імена́ми. Говорити про кого-, що-небудь прямо, відверто, недвозначно і т. ін., не добираючи делікатних слів чи виразів. Він саме оповідав тепер подробиці любовних своїх авантюр, називаючи речі їх іменами (Г. Хоткевич); — Ви ображаєте мене, молодий чоловіче! — Зовсім ні. Я називаю речі своїми іменами (В. Речмедін).