імпонува́ти
1
дієслово недоконаного виду
| Інфінітив | імпонува́ти | |
| однина | множина | |
| Наказовий спосіб | ||
| 1 особа | імпону́ймо | |
| 2 особа | імпону́й | імпону́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | імпонува́тиму | імпонува́тимемо, імпонува́тимем |
| 2 особа | імпонува́тимеш | імпонува́тимете |
| 3 особа | імпонува́тиме | імпонува́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
| 1 особа | імпону́ю | імпону́ємо, імпону́єм |
| 2 особа | імпону́єш | імпону́єте |
| 3 особа | імпону́є | імпону́ють |
| Активний дієприкметник | ||
| Дієприслівник | ||
| імпону́ючи | ||
| МИНУЛИЙ ЧАС | ||
| чол. р. | імпонува́в | імпонува́ли |
| жін. р. | імпонува́ла | |
| сер. р. | імпонува́ло | |
| Активний дієприкметник | ||
| Пасивний дієприкметник | ||
| Безособова форма | ||
| Дієприслівник | ||
| імпонува́вши | ||
ПОДО́БАТИСЯ (справляти на когось приємне враження; відповідати чиєму-небудь смаку), ІМПОНУВА́ТИ, ПОЛЮБЛЯ́ТИСЯ розм., ЛЮБИ́ТИСЯ розм. - Док.: сподо́батися, заімпонува́ти, полюби́тися, приглянутися розм. пригля́дітися [пригле́дітися] розм. Що мені найбільше подобається в дядькові - так то той парубоцький, палкий вогонь, котрий так і грає в його сірих очах (М. Коцюбинський); Становому подобався молодий Чіпчин жеребчик, котрого тесть подарував (Панас Мирний); Ота сила, фізична й інтелігентна, котру замічала Люба, імпонувала їй і разом з тим якось оддаляла її од Корнієвича (Олена Пчілка); Вже не рік вона, не два не бачила сина, Тільки чула - полюбилась Яну Україна (М. Нагнибіда); Качалися вози з гори, На долині стали; Любилися чорні очі, Уже перестали (пісня); Вона не слухала його промови, водила тільки очима, щоби приглянутися панні Броні (Лесь Мартович); Сама [дівчина] уся чепурненька, що пригляділася з усіх (Г. Квітка-Основ’яненко).