НАЗИВА́ТИ (говорячи про кого-, що-небудь або звертаючись до кого-небудь, уживати те чи інше ім’я, назву; визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимось словом, назвою тощо), ЗВА́ТИ, ПРОЗИВА́ТИрозм., УЗИВА́ТИ[ВЗИВА́ТИ]розм., ВЕЛИЧА́ТИжарт., ірон.,ІМЕНУВА́ТИкнижн.; КЛИ́КАТИрозм. (звертаючись до кого-небудь або говорячи про кого-небудь, уживати те чи інше ім’я); ОБЗИВА́ТИ, ДРАЖНИ́ТИрозм. (ким, чим - образливими прізвиськами). - Док.: назва́ти, прозва́ти, узва́ти, пойменува́тирозм.обізва́ти, продражни́ти. Нагадала [Настечка] братику, що всю рідню їхньої матері по-вуличному звали Соловейками, і не раз, коли мати тулила до себе її і маленького Левка, називала їх солов’ятами (М. Стельмах); - Сідайте, будьте ласкаві! - сказала Любка і хотіла назвать Джерю татом (І. Нечуй-Левицький); "Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?"Відказав на те невольник: "Мохаммедом прозивають..." (А. Кримський); Жила удова з дітьми у хатці, - навіть би й хаткою узивати не годилося - хижкою (Марко Вовчок); Я ж вас просив.., щоб ви мені сказали, як вас величати (Г. Квітка-Основ’яненко); Йосип у селі його звали.. По батькові ніхто не іменував (О. Ковінька); Сліпий Жан.. ввійшов під руку з своїм "міноносцем", як він кликав лакея (М. Коцюбинський); - Де ж це видано - дурнем обізвати хазяїна в його хаті (І. Багмут).