ідіоти́чний
1
прикметник
| відмінок | однина | множина | ||
| чол. р. | жін. р. | сер. р. | ||
| називний | ідіоти́чний | ідіоти́чна | ідіоти́чне | ідіоти́чні |
| родовий | ідіоти́чного | ідіоти́чної | ідіоти́чного | ідіоти́чних |
| давальний | ідіоти́чному | ідіоти́чній | ідіоти́чному | ідіоти́чним |
| знахідний | ідіоти́чний | ідіоти́чну | ідіоти́чне | ідіоти́чні |
| орудний | ідіоти́чним | ідіоти́чною | ідіоти́чним | ідіоти́чними |
| місцевий | на/в ідіоти́чному, ідіоти́чнім | на/в ідіоти́чній | на/в ідіоти́чному, ідіоти́чнім | на/в ідіоти́чних |
БЕЗГЛУ́ЗДИЙ (про зовнішній вигляд, вираз обличчя, рухи і т. ін. - у якому відсутня осмисленість), БЕЗМИ́СНИЙ зах., ІДІО́ТСЬКИЙ підсил. розм., ІДІОТИЧНИЙ підсил. розм., рідше. Тримаючи чарку в руках, підходить [Франчуків] до Василя і стоїть кілька хвиль, важко сопучи і поводячи безглуздими очима (Г. Хоткевич); Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх (О. Кобилянська); - Можливо, можливо, Аркадію Валеріановичу, життя покаже, - погодився становий і знову посміхнувся ідіотською, як здалося Стадницькому, посмішкою (М. Стельмах). - Пор. 2. безтя́мний.