-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив я́три́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   я́трі́мо, я́трі́м
2 особа я́три́ я́трі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа я́три́тиму я́три́тимемо, я́три́тимем
2 особа я́три́тимеш я́три́тимете
3 особа я́три́тиме я́три́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа я́трю́ я́тримо́, я́три́м
2 особа я́три́ш я́трите́
3 особа я́три́ть я́тря́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
я́трячи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. я́три́в я́три́ли
жін. р. я́три́ла
сер. р. я́три́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
я́три́вши

Словник синонімів

Я́ТРИ́ТИ (спричиняти чим-небудь запалення, біль, подразнення в рані, хворому місці тощо), РОЗ’Я́ТРЮВАТИ, РОЗРА́НЮВАТИрідше,ВЕРЕДИ́ТИ, РОЗВЕРЕ́ДЖУВАТИрозм.,ТРОЮ́ДИТИрозм.,РОЗТРОЮ́ДЖУВАТИрозм. - Док.: роз’ятри́ти, розра́нити, розвередити, розтрою́дити. Надто боляче ятрило йому коліна і лікті сіре каміння (М. Рудь); Щоб не роз’ятрювати ран під час руху, Скиба попросив прибинтувати йому руки до грудей (П. Загребельний); Той регіт гострим ножем упивався Христі в серце, вередив і без того нетерплячу болість руки (Панас Мирний); Обережно, щоб не розвередити свої чиряки,.. Іллюша злазить з печі і проходить із кухні в кімнату (Л. Первомайський); Троюдити рану.
ЯТРИ́ТИ (необережними словами, діями, спогадами примушувати знову переживати щось важке, неприємне), РОЗ’Я́ТРЮВАТИ, РОЗВЕРЕ́ДЖУВАТИрозм.,ТРОЮ́ДИТИрозм.,РОЗТРАВЛЯ́ТИрозм.,РОЗТРА́ВЛЮВАТИрозм.,РОЗТРОЮ́ДЖУВАТИрозм. - Док.: роз’ятри́ти, розвереди́ти, розтрави́ти, розтрою́дити. Гірка образа ятрила її. Навіщо він так робить?.. Хіба вона прийшла сюди, щоб стати комусь лялькою й розвагою? (О. Гончар); Почуття самотності й туги за Батьківщиною знов охопило поета,.. його тугу роз’ятрювала жагуча відраза до муштри (З. Тулуб); Згадка розвередила неприємні спогади, які ще й досі викликали досаду (П. Панч); Не висихають її очі від сліз, журба та догана не сходить із душі, гнітить її серце, троюдить (Панас Мирний); - Та годі, мамо, - обзивалася невістка, - ви тільки мене й себе оцими словами розтравляєте (Грицько Григоренко).

Словник фразеологізмів

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, трою́дити) / роз’я́три́ти (розтрою́дити) се́рце (ду́шу) кого, кому, чиє (чию) і без додатка. Завдавати кому-небудь великих душевних страждань, переживань. Почуття образи гнітило його, гнів ятрив йому серце (Ю. Смолич); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (О. Ільченко); Відчай ятрив її душу, як пекуча жалка кропива, і все гнав і гнав уперед, вздовж берега широко розлитої річки (В. Козаченко); Пісня не заспокоювала, а, навпаки, ще дужче роз’ятрювала їй душу (А. Шиян); Вона боялася дивитися сама на себе, щоб не розтроюджувати свого серця (Панас Мирний); Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний); Розмова з Василем роз’ятрила старе серце (І. Нечуй-Левицький). роз’їда́ти ду́шу. Дітям спочатку не відкривала [мати] горя. Розповідала, що ось скоро тато закінчить війну, повернеться додому. Проте туга, як іржа, роз’їдала душу (З журналу).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, трою́дити) / роз’я́три́ти (розтрою́дити) се́рце (ду́шу) кого, кому, чиє (чию) і без додатка. Завдавати кому-небудь великих душевних страждань, переживань. Почуття образи гнітило його, гнів ятрив йому серце (Ю. Смолич); Ятрила душу Лукії й близька розлука з другим братом Омельком, котрий мав цієї ж ночі рушати до Москви (О. Ільченко); Відчай ятрив її душу, як пекуча жалка кропива, і все гнав і гнав уперед, вздовж берега широко розлитої річки (В. Козаченко); Пісня не заспокоювала, а, навпаки, ще дужче роз’ятрювала їй душу (А. Шиян); Вона боялася дивитися сама на себе, щоб не розтроюджувати свого серця (Панас Мирний); Івась лежав, мовчав. Зло, досада давили його за горло, троюдили серце, точили сльози з очей (Панас Мирний); Розмова з Василем роз’ятрила старе серце (І. Нечуй-Левицький). роз’їда́ти ду́шу. Дітям спочатку не відкривала [мати] горя. Розповідала, що ось скоро тато закінчить війну, повернеться додому. Проте туга, як іржа, роз’їдала душу (З журналу).