ПРОЗО́РИЙ (який вільно пропускає крізь себе світло, просвічує наскрізь), ПРОЗІ́РЧАСТИЙ[ПРОЗО́РЧАСТИЙ], ПРОЗІ́РНИЙ, ПРОЗО́РИСТИЙрідше,ЧИ́СТИЙ, Я́РИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ, КРИШТА́ЛЬНИЙпоет., ПРОСВІ́ТЧАСТИЙзаст.;ТОНКИ́Й (не густий, з невеликою щільністю); АЖУ́РНИЙ (перев. про плетені, різьблені тощо вироби); ЯСНИ́Й (перев. про воду). Ходив [Андрій] далеко до озер - сидіть любив там на траві й дивитись ранком у глибінь прозорих вод, на дно живе (Т. Осьмачка); Смужечкою тяглась [річка] проміж зеленими луками, десь туди попід села, повиті прозірчастим маревом (Олена Пчілка); Вона йшла під руку з гвардійцем, убрана в блакитну прозорчасту сукню (Леся Українка); З берегом хвиля прозірна шуткує (І. Манжура); Ромен болотяний Досяг межі хисткої оболоні - І сріблом скрізь розсипавсь цвіт рясний На синьому прозористому лоні (М. Старицький); - Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Л. Глібов); Зсучу свічку з воску ярого (пісня); З рипінням в’їжджала схилом мису водовозна діжка, розхлюпуючи кришталеві цівки води (З. Тулуб); У сонне, криштальнеє море Вдивляється рання зоря (Дніпрова Чайка); Небо голубе і чисте, і вода голуба, просвітчаста (Марко Вовчок); Над тишею холодних, сизих площ Висить, як звук, тонкий і рівний дощ (М. Бажан); Ми тихо переходили над стрімкою і ажурною аркою мосту (Т. Масенко); Він.. пив ясну воду з зелених криниць при дорозі (О. Гончар).

ЯСКРА́ВИЙ (який виділяється свіжістю, ясністю тону, інтенсивністю свого забарвлення), ПАЛКИ́Й, ПАЛАХКИ́Й, СОКОВИ́ТИЙ, ГУСТИ́Й, ВЕСЕ́ЛИЙрідко,ІНТЕНСИ́ВНИЙрідше,РЯСНИ́Йрозм.;ВОГНЕ́ННИЙ, ВОГНИ́СТИЙ, ВОГНЯНИ́Й, Я́РИЙ (кольором подібний до вогню). З шиї на розхристані чорні груди звисало важке глиняне намисто різних яскравих кольорів (Леся Українка); В гаю далекім, в гущавині пишній, Квіти гранати палкі розцвітають (Леся Українка); На захід сонця - зелене небо: луки віддають свої соковиті барви (К. Гордієнко); Плитки густого рум’янцю на Чернишевих щоках розпікаються, наче сонцем (О. Гончар); Під дубом на снігу горить вогонь - великий, веселий, тріскучий (С. Васильченко); Стіни господарчих приміщень у житловому будинку фарбують кольоровими глинами в яскраві, інтенсивні тони (з журналу); Процвітала рожа Супроти вікна, Запашна та гожа, Пишна та рясна! (П. Грабовський); Вона не злякалася жахів і пітьми, опівночі зірвала вогненну квітку папороті (А. М’ястківський); Варвара побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (В. Кучер); Пелюстки вогняного шовку навкруги ордена.. вабили незвикле око (І. Ле); Буду хустку ярим шовком тобі вишивати (М. Рильський). - Пор. 1. барви́стий, 1. блиску́чий.

ЯСКРА́ВИЙ (який випромінює сильне світло), Я́СНИЙ, БЛИСКУ́ЧИЙ, СЛІПУ́ЧИЙпідсил., СВІ́ТЛИЙ, ПЛОМЕНИ́СТИЙ, ПОЛУМ’Я́НИЙ, СЯ́ЮЧИЙ, СЯЙЛИ́ВИЙ, СЯ́ЙНИЙ поет., Я́РИЙ, ЯРКИ́Йрозм. рідко.Двері рипнули на іржавих завісах, яскравий жмут сонячного проміння вдерся до комірчини (О. Донченко); Ой місяцю ясний, не крийся за хмари (Д. Луценко); Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); Спалахують сліпучі вогні електрозварювання (Остап Вишня); Що вони росли та виростали, то вони пильніш поглядали [на шлях]. І раненько-ранком при світлому сонечку, і пізненько ввечері при зореньках іскристих (Марко Вовчок); Як вона прокинулася, пломенистий промінь задав їй світом у вічі несподівано (Марко Вовчок); Над містом сходило обмите полум’яне сонце (О. Донченко); Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Н. Рибак); На майдані Сяйні огнища горять (Я. Щоголів); Іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Леся Українка). - Пор. 1. блиску́чий.