-1-
іменник чоловічого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний язичо́к язички́
родовий язичка́ язичкі́в
давальний язичку́, язичко́ві язичка́м
знахідний язичо́к язички́
орудний язичко́м язичка́ми
місцевий на/у язичку́, язичко́ві на/у язичка́х
кличний язичку́* язички́*

Словник фразеологізмів

бра́́ти / взя́́ти на язика́́ (на язи́́к, на язики́́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її [Іваниху] другі жінки взяли на язик за газету [що читає], то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́́ти на язички́́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́́ти в свої́́ язики́́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно [тільки] превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

ви́везти / виво́зити [язико́м] як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті. 1. Сказати що-небудь недоречно, недоладно. ви́везти язичко́м як на лопа́ті. — Але, але...— передражнювала його Христина,— вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. говори́ти, висло́влювати і под. Що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно. Сказав як на лопаті вивіз (Укр.. присл..); — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко); — Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало).

го́стрий язи́к. 1. Дотепна, влучна або дошкульна мова. Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик (П. Панч); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (О. Копиленко). го́стрий язичо́к. Знаю руки в чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце, любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (М. Гірник).

2. Здатність говорити дотепно, влучно або дошкульно. То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип’ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (М. Стельмах).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви [жінки] повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко).

2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

прикуси́ти язика́, жарт. Утриматися від висловлювань; замовкнути. А що хочеш збрехать, язика прикуси (М. Номис); Вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (І. Нечуй-Левицький); Хвала альтруїстам, меценатам, шейлокам і гобсекам! — волала трійця, окуповуючи затишний столик. І прикусила язика, засліплена чародійною посмішкою феї (А. Крижанівський). прику́шувати язика́. Олена завжди вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто доводилось прикушувати язика (О. Донченко). прикуси́ти язички́ (про багатьох). — Язички там!.. А далі не сказала, щоб прикусили язички. Дівчата одразу примовкли (В. Кучер).

прищикну́ти язика́ кому і без додатка. Змусити когось перестати говорити про кого-, що-небудь; обірвати на слові. Прищикнула, як то кажуть, язика та й замовкла (З усн. мови); прищикну́ти язичка́. Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Григорій Тютюнник).

розпуска́ти / розпусти́ти язика́, зневажл. 1. Не стримуватися у розмові; багато говорити. Онилька вже й не рада була, що з дурного розуму розпустила язика — все Явдосі розказала про діло (Грицько Григоренко); Зрозуміли одне — не розпускай язика навіть у камері (Ю. Збанацький); — Ну то й знай своє діло: сторожи, а не розпускай язика,— обізвалася Варка. — Декому дуже неприємно слухати ваші речі (Л. Яновська); — Ти от що, куме, розтягни рота і язика не розпускай.— Послав би я тебе, своячок, але боюся, що не повернешся (А. Крижанівський).

2. Говорити багато взагалі, ставати говірким. — Кума сіла проти мене та й розпустила язика. Та вже й вміє балакати! (І. Нечуй-Левицький); — Він [Аква] не знав, що я з вами .. знайомий, і розпустив язика. Бо хвалиться він, звичайно, полюбляє (В. Дрозд). розпусти́ти язички́. Ніхто [з дівчат] за голосом спочатку й не помітив, що він [учитель] уже давненько стоїть у дверях. А вони так розпустили язички, що в порожньому залі луни ходили (В. Речмедін).