„язик“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

відмінок	однина	множина
називний	язи́к	язики́
родовий	язика́	язикі́в
давальний	язику́, язико́ві	язика́м
знахідний	язи́к	язики́
орудний	язико́м	язика́ми
місцевий	на/у язиці́, язику́	на/у язика́х
кличний	язику́*	язики́*

БИ́ЛО (металевий стрижень у дзвонах, дзвінках), ЯЗИ́К, БО́ВКАЛОдіал.Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь ..обізвалася низьким співучим голосом (М. Стельмах); Він навіть не закінчив [говорити] і, перехрестившись удруге, шарпнув ногою язик великого дзвона (І. Микитенко); Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала (О. Донченко).

МО́ВА (здатність людини говорити, висловлювати свої думки; система звукових і словесно-граматичних засобів, які закріплюють наслідки роботи мислення і є знаряддям спілкування людей; манера говорити), ЯЗИ́Кзаст.,РІЧрозм.,СЛО́ВОрозм.,ГЛАГО́Лц.-с.;МО́ВЛЕННЯ, БЕ́СІДАдіал. (спілкування людей між собою за допомогою органів говоріння; мовна діяльність). Рідна мова - це тисячолітня творчість народу, його душа, характер, його свобода і пам’ять. Скільки є мов на світі - стільки світів на землі (з газети); І возвеличимо на диво І розум наш і наш язик (Т. Шевченко); Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся - Не по йому ся річ була (І. Котляревський); Всі акини давно вважали, що голос і слово людське незрівнянно виразніші за музичний інструмент (Т. Масенко); [Анастасій:] Що ви стоїте? Ідіть же! Проклят той, хто з вас посміє Не слухати мого глаголу!! (М. Костомаров); Петрикові лють бесіду відібрала, стояв, як свічка (Марко Черемшина).

НАРО́Д (нація, народність, плем’я), ЛЮДрідко,ПЛЕ́М’Язаст., поет.,ЯЗИ́Кзаст., поет.Тут [на ярмарку] вже істий содом! Неначе якийсь давній народ десь знявся з місця та й отаборивсь, мов в часи "великого переселення народів" (І. Нечуй-Левицький); У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були "золотії віки" (Леся Українка); Троянське плем’я все засіло Коло книжок, що аж потіло, І по-латинському гуло (І. Котляревський); В міцних руках Єднати треба дружні сили, Усі язики на землі! (М. Рильський).

ПОЛОНЕ́НИЙім. (той, кого взято в полон), ПОЛОНЕ́НИКрідше,БРА́НЕЦЬ заст., поет.,ПОЛОНЯ́НИКзаст.,ПОЛОНЯ́НИН перев. фольк.;ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕ́НИЙ (під час війни); ЯЗИ́Крозм. (від якого можна дістати потрібні відомості). - Тут колись велика битва була. Козаки наздогнали турків, побили, а полонених визволили (С. Пушик); [Хмарний:] Мерзото! Ти вдарив мене, полоненика з руками в залізах (І. Кочерга); У бранця були зв’язані руки й ноги, на сорочці його запеклася кров (С. Скляренко); Полоняник, що його в неволю Ведуть, думками в рідний кут літає (І. Франко); Ляхистан уперто не платить Кримові упоминок, вони, бач, не визнають Іслам-Гірея, колишнього свого полонянина, ханом (Р. Іваничук); Вона, літня вже, немічна жінка,.. рятувала від переслідувань військовополонених, що опинились в оточенні (О. Довженко); Військова розвідка, вислана вперед, "ловила язика" (з журналу).

ЯЗИ́К (рухливий м’язовий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, який допомагає захоплювати, пережовувати й ковтати їжу), ЛИ́ЗЕНЬрідше (у худоби) Вона [Маріора] їсть коріння, а корінці ростуть у роті, розпихають його, приростають до язика (М. Коцюбинський); Телячий лизень тут лежав (І. Котляревський).

го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.). Здатний влучно, дошкульно, різко, дотепно і т. ін. висловлюватися. Замолоду була [Мар’я] красива, швидка, весела… і на язик гостра (Панас Мирний); Надто гострий він на язик, не змовчить, не стерпить неправди (К. Гордієнко); Смішне найбільше впадало в очі спостережливій і гострій на язик Каті (В. Козаченко); А була в нас дівка, бідова така, на слово гостра, і рішила вона .. скупатись у тому ставу одної ночі (Легенди..); Гострий на слово, з доброю реакцією, з іронічною посмішкою, .. він спочатку багатьох буквально зачарував (Б. Олійник); [Іван:] Гострий ти на слова, та який то з тебе на ділі козак? (С. Васильченко); Два козаки виїхали наперед із запорозьких рядів. Один був молодий, другий старіший, обидва гострі на слова (О. Довженко); [Василь:] Ну й гостра ж на мову! На нашім кутку таких дівчат і заводу нема (М. Кропивницький); І змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі (Дніпрова Чайка). бадьо́рий (прово́рний) на язи́к. Навіть Тетяна, сусідка, нічого не могла вигадати про Ярину. Нащо вже на язик бадьора (О. Копиленко); Хай вже друга невістка, що була на язик проворна, кида їх… (Грицько Григоренко).

бра́́ти / взя́́ти на язика́́ (на язи́́к, на язики́́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її [Іваниху] другі жінки взяли на язик за газету [що читає], то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́́ти на язички́́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́́ти в свої́́ язики́́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно [тільки] превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́́ти / взя́́ти язика́́ на гапличо́́к. Замовкати. — Ох,— зітхнула полегшено тьотя Настя,— візьми язика на гапличок і нікому ні слова (Л. Первомайський).

ве́ртиться (кру́титься) на язиці́ (на язику́). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь готовий або хоче сказати щось. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці у неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (М. Коцюбинський); Як він любо говорить! Де й ділися ті паскудні, стиляжно-дикунські слова, що раніше вертілися в нього на язиці (В. Речмедін); Він глянув на Покотила — той ледве стримувався, аби не випалити те, що у нього вертілося на язику... (С. Голованівський); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко).

2. Ніяк не пригадується (про що-небудь добре відоме, але забуте в даний момент). Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Яновcький).

ве́ртиться (кру́титься) на язиці́ (на язику́). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь готовий або хоче сказати щось. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці у неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (М. Коцюбинський); Як він любо говорить! Де й ділися ті паскудні, стиляжно-дикунські слова, що раніше вертілися в нього на язиці (В. Речмедін); Він глянув на Покотила — той ледве стримувався, аби не випалити те, що у нього вертілося на язику... (С. Голованівський); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко).

2. Ніяк не пригадується (про що-небудь добре відоме, але забуте в даний момент). Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Яновcький).

бра́́ти / взя́́ти на язика́́ (на язи́́к, на язики́́) кого. Обмовляти, судити, гудити когось. О, добре, що зайшли, Михею, може, чарочку? — Хай, мовляв, краще вип’є та йде з богом, ніж на язика колись візьме… (М. Зарудний); — Якби її [Іваниху] другі жінки взяли на язик за газету [що читає], то вона би з сорому .. під землю провалилася (Л. Мартович); — Я люблю його, Платоне,— прошептала дівчина..— Про це ніхто не мусить знати, бо як візьмуть на язики… (М. Зарудний). взя́́ти на язички́́. Як відомо, в Сосниці таємниць не існувало, тож і взяли на язички молодиці Марту і Ладька (М. Зарудний). взя́́ти в свої́́ язики́́. Люблю дівчину самую Хорошую, молодую, Іно [тільки] превражі розлучники Взяли нас в свої язики (Укр.. пісні).

бра́́ти / взя́́ти язика́́ на гапличо́́к. Замовкати. — Ох,— зітхнула полегшено тьотя Настя,— візьми язика на гапличок і нікому ні слова (Л. Первомайський).

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко).

2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко).

2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

ви́везти / виво́зити [язико́м] як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті. 1. Сказати що-небудь недоречно, недоладно. ви́везти язичко́м як на лопа́ті. — Але, але...— передражнювала його Христина,— вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. говори́ти, висло́влювати і под. Що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно. Сказав як на лопаті вивіз (Укр.. присл..); — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко); — Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало).

ви́везти / виво́зити [язико́м] як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті. 1. Сказати що-небудь недоречно, недоладно. ви́везти язичко́м як на лопа́ті. — Але, але...— передражнювала його Христина,— вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький).

2. зі сл. говори́ти, висло́влювати і под. Що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно. Сказав як на лопаті вивіз (Укр.. присл..); — Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко); — Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало).

ви́сі́ти на язиці́ (на язику́, на кі́нчику язика́) у кого, чиїм і без додатка. Хто-небудь дуже хоче сказати або спитати щось, але з певних причин утримується. Те, що він уважав за свою виключну таємницю, відоме було цій старій, висіло на її балакучім язиці! (І. Франко); Вони посміялися вдвох, і запитання “а коли ж весілля?”, яке висіло на кінчику язика в Крутояра, так і не вимовилось (В. Собко); Слова мимоволі, самі просто на язику висіли (П. Козланюк); Ті слова висіли на кінчику язика, і разом з тим я їх не знаходив (Ю. Збанацький).

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко).

2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зі сл. бі́гати, тіка́ти і под., зневажл. 1. Дуже швидко. — Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопившsи? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко).

2. До повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили. — Тепер, якщо потрібні тобі гроші,— побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський); — А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір’я на подвір’я, збирав білі, “як лебедине пір’я”, листівки (Ю. Збанацький).

вкороти́ти (врі́зати) язи́к (язика́) кому. Примусити кого-небудь менше говорити, обачніше висловлюватися або мовчати. — Ох, і лютував тоді дядько Володимир і все обіцяв комусь вкоротити язик (М. Стельмах); Воріженьки нехай не дуже-то брешуть, бо єсть [є] тут тепер такі, що вріжуть їм язика врешті (Леся Українка). втну́ти язика. — То це ти... ти, Кашубо, язика мені втнеш? — повернувся до нього усім тулубом Вовк.— Ти, щеня гнилозубе? (І. Муратов).

го́стрий на язи́к (на сло́во, на слова́, на мо́ву і т. ін.). Здатний влучно, дошкульно, різко, дотепно і т. ін. висловлюватися. Замолоду була [Мар’я] красива, швидка, весела… і на язик гостра (Панас Мирний); Надто гострий він на язик, не змовчить, не стерпить неправди (К. Гордієнко); Смішне найбільше впадало в очі спостережливій і гострій на язик Каті (В. Козаченко); А була в нас дівка, бідова така, на слово гостра, і рішила вона .. скупатись у тому ставу одної ночі (Легенди..); Гострий на слово, з доброю реакцією, з іронічною посмішкою, .. він спочатку багатьох буквально зачарував (Б. Олійник); [Іван:] Гострий ти на слова, та який то з тебе на ділі козак? (С. Васильченко); Два козаки виїхали наперед із запорозьких рядів. Один був молодий, другий старіший, обидва гострі на слова (О. Довженко); [Василь:] Ну й гостра ж на мову! На нашім кутку таких дівчат і заводу нема (М. Кропивницький); І змалку росло воно хитре, пронозливе, гостре на речі (Дніпрова Чайка). бадьо́рий (прово́рний) на язи́к. Навіть Тетяна, сусідка, нічого не могла вигадати про Ярину. Нащо вже на язик бадьора (О. Копиленко); Хай вже друга невістка, що була на язик проворна, кида їх… (Грицько Григоренко).

го́стрий язи́к. 1. Дотепна, влучна або дошкульна мова. Омелян викликав Гриця Духоту. Байда поважав цього слюсаря з качиним носом за розважність і за гострий язик (П. Панч); На жарти Марко ображався, а сам мав гострий язик і вмів зачіпати товариша за найболючіше місце (О. Копиленко). го́стрий язичо́к. Знаю руки в чорнильних плямах, Сміх веселий, гострий язичок. Як це в серце, любий до нестями, Тихий твій прокрався голосок? (М. Гірник).

2. Здатність говорити дотепно, влучно або дошкульно. То поранення, то гострий язик, то якась випадковість відсовували його у тінь, а тим часом двадцятип’ятилітні жевжики вибивалися у міністри чи посли (М. Стельмах).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви [жінки] повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко).

2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

гостри́ти / нагостри́ти язи́к (язика́), несхв. 1. на кого і без додатка. Збиратися влучно і дошкульно сказати щось, готуватися до якоїсь розмови (перев. неприємної для когось). Язики на мене гострять (Сл. Б. Грінченка); Баба, кленучи тих, що злобу в серці замишляють і гострять язик.., сипала прокльони і на його голову (Ю. Бедзик); Нагострила свій язик лілея, Наче меч, задля докорів (А. Кримський); Нагострить добре язика Й на перших зборах у промові Розпушить вщент керівника (С. Воскрекасенко). остри́ти язички́, діал. Таким, як я, ви [жінки] повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, .. щоб ви мали на кім свої язички острити (І. Франко).

2. Дотепно, дошкульно і т. ін. висловлюватися; говорити взагалі. Шахтарі (щоб не дрімать!) все язики гострили, ось на старого вже летять колючі їхні стріли (П. Дорошко).

трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми. Мовчати, не розголошувати чого-небудь, утримуватись від висловлювання. Чи певні ви.., що серед двох десятків людей .. не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? А діло таке, що вимагає найсуворішої таємниці (А. Головко); — Так .. Мамка наказала мені тримати язик за зубами (П. Гуріненко); — У нас є дані, що твої приятелі, особливо той, Артур, теж не дуже тримають язика за зубами (Валерій Шевчук); — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха, не вміючи держати язик за зубами (Панас Мирний); [Мелашка:] Він [пан] ще налив стаканчик, я викушала. Знову почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язик за зубами (М. Кропивницький). трима́ти язики́ за зуба́ми (про багатьох). Боцман .. підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський). держа́ти язи́к на при́в’язі. — А що я набридаю тобі, не обижайся [не ображайся], Василю, з хорошою людиною любо й поговорити. Взагалі я держу язик на прив’язі (А. Хижняк); — У тебе є свої бабські діла! Сюди не мішайся і держи язик на прив’язі (І. Чендей). трима́ти язи́к на припо́ні. Звичайно ж найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте й після помкомвзводової надбавки він не міг тримати свій язик на припоні (О. Гончар). держа́ти язи́к на за́шморзі. Держи язик на зашморзі (Укр.. присл..). трима́ти язи́к на за́щіпці. — Ну, вже візьмемо тебе до компанії. Тільки з умовою: по-перше, язик маєш міцно тримати на защіпці і, по-друге, мусиш покірно виконувати все, що тобі звелять у дорозі (І. Коцюба).

держа́ти (трима́ти) язи́к дале́ко від ро́зуму. Говорити що-небудь безглузде, непродумане. — А ти [Харитоне] язика далеко від розуму не держи! — вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити, після хвилювання (Ю. Смолич).

трима́ти (держа́ти) язи́к (язика́) за зуба́ми. Мовчати, не розголошувати чого-небудь, утримуватись від висловлювання. Чи певні ви.., що серед двох десятків людей .. не знайдеться хоч би один, що не вміє тримати язик за зубами? А діло таке, що вимагає найсуворішої таємниці (А. Головко); — Так .. Мамка наказала мені тримати язик за зубами (П. Гуріненко); — У нас є дані, що твої приятелі, особливо той, Артур, теж не дуже тримають язика за зубами (Валерій Шевчук); — Чого заманулося? паничів! — усміхнулась Зайчиха, не вміючи держати язик за зубами (Панас Мирний); [Мелашка:] Він [пан] ще налив стаканчик, я викушала. Знову почав розмовлять, силкуючись випитати, але я цупко держала язик за зубами (М. Кропивницький). трима́ти язики́ за зуба́ми (про багатьох). Боцман .. підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням, яке мало показати, що на його судні всі вміють тримати язики за зубами (Ю. Яновський). держа́ти язи́к на при́в’язі. — А що я набридаю тобі, не обижайся [не ображайся], Василю, з хорошою людиною любо й поговорити. Взагалі я держу язик на прив’язі (А. Хижняк); — У тебе є свої бабські діла! Сюди не мішайся і держи язик на прив’язі (І. Чендей). трима́ти язи́к на припо́ні. Звичайно ж найбільше цього щастя перепадало Духновичу, проте й після помкомвзводової надбавки він не міг тримати свій язик на припоні (О. Гончар). держа́ти язи́к на за́шморзі. Держи язик на зашморзі (Укр.. присл..). трима́ти язи́к на за́щіпці. — Ну, вже візьмемо тебе до компанії. Тільки з умовою: по-перше, язик маєш міцно тримати на защіпці і, по-друге, мусиш покірно виконувати все, що тобі звелять у дорозі (І. Коцюба).

держки́й на язи́к. Який уміє мовчати, не розголошувати таємниць. — Гляди ж, жінко, держи язик за зубами, та ще й добре, бо .. ти таки язиката й не держка на язик зроду (І. Нечуй-Левицький); [Оля:] Скажіть же хоч мені, тату, що ви думаєте зробити? [Микита:] Тобі не скажу, бо ти не держка на язик (В. Самійленко).

до́вгий язи́к. 1. у кого. Хто-небудь дуже балакучий, любить пліткувати, говорити багато зайвого, неправдивого. В жінок, знає світ, дуже довгий язик (Укр. поети-романтики..); — В тебе розум добрий, та язик дуже довгий (І. Нечуй-Левицький); — Що тобі люди про мене говорять,— бо знаю, що в людей язики довгі,— то ти не вір тому (І. Франко).

2. Балакучість, невміння мовчати, стримуватися від зайвих розмов, вигадок, участі в пересудах і т. ін. Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик (М. Трублаїні); — Все може бути,— погоджується дідусь.— Іноді навіть за довгий язик буває сяка-така нарізка на іншому місці (М. Стельмах); Він [лицар] своїм язиком довгим руйнував ворожі міста… (Леся Українка).

дотя́ти [го́стрим] язико́м кому. Сказати, відповісти гостро, дошкульно будь-кому. Жарту або якогось іншого радого та щирого слова не чув від неї [Лесихи] ніхто. Кожному, аби хто, вміла дотяти острим [гострим] язиком (І. Франко).

забу́ти язика́ в ро́ті. Втратити здатність говорити (через переляк, розгубленість тощо). Андрій з ляком дивився на Ґудзя. Він навіть язика забув у роті (М. Коцюбинський).

моло́ти язико́м, зневажл. 1. Говорити, висловлюватися, розбалакувати. А Лушня за те, що добре вміє язиком молоти, частує товариство, примовляючи: “Щоб пани здорові були, щоб нам худібки придбали!” (Панас Мирний); Язиком уміє, мабуть, той телепень молоти (В. Большак); — Та що тут розповідати,— змахує рукою дід.— Самі пусті слова. Даремно тільки молоти язиком (Ю. Збанацький). замоло́ти язико́м. — Я вже так дбаю, так дбаю про ваше добро, що й Господи! — замолов язиком Юруш (І.Нечуй-Левицький); // Багато, довго говорити. І ляскають, доки язик не стане колом. І не тільки жінки — у них, кажуть, звичка молоти язиком природжена,— а й чоловіки (М. Рудь); [Одарка (підвела очі):] Та хоч ти собі що хочеш вигадуй, мели собі язиком, скільки влізе, а мені аж нічогісінько!.. (М. Кропивницький). намоло́ти язико́м. Намоловши язиком досхочу, він, нарешті, пішов нагору до канцелярії, де знайшов поручника Лукаша (Переклад С. Масляка). помоло́ти язико́м. Обидві вони, і Люда й Аниська, люблять помолоти язиком… (Л. Первомайський).

2. Вести несерйозні розмови, займатися пустими балачками; базікати. В житті потрібно щось уміти, А не молоти язиком (С. Воскрекасенко). — Знаю, що ти не з добра мелеш язиком, не хочеш згадувати про дот (З газети). моло́ти язико́м небили́ці. — Він уже другий день меле язиком небилиці у хаті (П. Козланюк). моло́ти, що на язи́к наверне́ться. Не перевелись ще люди, у котрих слово українське не на те тільки, щоб молоти ні в дрова, ні в тріски, що на язик навернеться (І. Франко).

3. Говорити швидко, безупинно і т. ін. Шарлота .. голосно молола язиком [по-французьки], розкидала руками, вигиналася (Л. Мартович). моло́ти язико́м, ні́би млин. Вальчиха розгортала стрічки, молола язиком, ніби млин, та вихвалювала свій крам (І.Нечуй-Левицький).

проковтну́ти (затягти́, затягну́ти) язика́ (язи́к). Зробитися мовчазним, замовкнути. Вчений музика тут-таки пожалував, що не проковтнув язика, а язик тим часом зовсім розперезався і наплів сім мішків вовни щодо експансії глухих музикантів, яких породив і розбестив мікрофон (А. Крижанівський); Ярина злякано глянула на нього [міліціонера], примкнула сполохані вії, притулилась до коня. — Ви, громадяночко, може проковтнули язик? (М. Стельмах); Хоч би слово сказав, а то затягнув язик і мовчить (І. Цюпа). проковтну́ти язики́. — Цить-бо,— урвав пісню бандит.— Сказав же: проковтніть язики (І. Муратов). затягну́ло язика́ кому, безос. Затихли тости і промови, Всім затягнуло язика (С. Воскрекасенко).

як (мов, ні́би і т. ін.) заці́пило [рот] кому, безос., зневажл. Хто-небудь раптово замовк, утратив здатність говорити. Як натякнув я за гроші, зараз моїй Берчисі як рот заціпило. Вже й не гримає, й не сердиться! (І. Нечуй-Левицький). заці́пило язи́к. Заціпило йому язик (М. Номис).

зрива́тися / зірва́тися (ско́чити) з язика́ (з вуст). 1. Швидко, спонтанно промовлятися (про слова). Але Балабуха заговорився, й од старого, академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова (І. Нечуй-Левицький); Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Іван Ле).

2. Раптово, мимоволі з’являтися, звучати (про думки, пропозиції і т. ін.). Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Л. Яновська).

злі (лихі́) язики́. Люди, які пліткують, ведуть недоброзичливі балачки; пліткарі. Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко. Іноді злі язики плескали, що це вже прийшов йому кінець (Ю. Збанацький); — Потоцький на Сейм не їздив, саме захворів, хоч злі язики плескали, що навмисне замкнувся в замку… (Я. Стецюк); — Оце і все, як на духу, розказав. А лихі язики ще всяке несусвітне додають (М. Стельмах).

зрива́тися / зірва́тися (ско́чити) з язика́ (з вуст). 1. Швидко, спонтанно промовлятися (про слова). Але Балабуха заговорився, й од старого, академічного звичаю з його язика почали зриватись латинські слова (І. Нечуй-Левицький); Але голос йому не зрадив, і слова все так само впевнено зривалися з уст (Іван Ле).

2. Раптово, мимоволі з’являтися, звучати (про думки, пропозиції і т. ін.). Пропозиція моя виникла якось несподівано для мене самого і зірвалася з язика, наче з власної своєї ініціативи (Л. Яновська).

з чужо́го язика́. Почутий від інших; не власний (про вислів, думку, чутку і т. ін.). Втихомирся, Супруне. Втихомирся, дорогий! Дитя нерозумне, сказало щось з чужого язика (М. Стельмах).

[і] язика́ (язи́к) злама́єш. Дуже важко вимовити (слово, фразу тощо). — Дре-дре-древ... Дрепер! — аж скрикнув становий, читаючи далі, і сплюнув.— Ну й прізвище?! І язика зламаєш (Панас Мирний).

кле́паний на язи́к. Здатний дотепно і влучно говорити. Була у них дочка-одиначка, дівчина-підліток, та така клепана на язик (Укр.. казки); Дарма, що малий, а на язик клепаний (З газети).

клепа́ти язико́м. Вести пусті, несерйозні, беззмістовні розмови; говорити все, про що думається. Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (М. Номис); — Мене тутечки в Києві усякі старосвітські лисини .. вже обсудили, оббрехали, бо ти сам знаєш добре, що їм в Києві нема ж про що язиком в салонах клепать (І. Нечуй-Левицький); Чимало жінок з дітьми посідало тут [коло волості] таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками (Б. Грінченко).

ве́ртиться (кру́титься) на язиці́ (на язику́). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь готовий або хоче сказати щось. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці у неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (М. Коцюбинський); Як він любо говорить! Де й ділися ті паскудні, стиляжно-дикунські слова, що раніше вертілися в нього на язиці (В. Речмедін); Він глянув на Покотила — той ледве стримувався, аби не випалити те, що у нього вертілося на язику... (С. Голованівський); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко).

2. Ніяк не пригадується (про що-небудь добре відоме, але забуте в даний момент). Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Яновcький).

ве́ртиться (кру́титься) на язиці́ (на язику́). 1. у кого і без додатка. Хто-небудь готовий або хоче сказати щось. — Як спали, Палагночко, душко? — На язиці у неї вертілась одповідь: — Гаразд, як ви? (М. Коцюбинський); Як він любо говорить! Де й ділися ті паскудні, стиляжно-дикунські слова, що раніше вертілися в нього на язиці (В. Речмедін); Він глянув на Покотила — той ледве стримувався, аби не випалити те, що у нього вертілося на язику... (С. Голованівський); Отруйні, ущипливі слова вже крутилися на язиці, але у Малахова стало глузду їх не вимовити (В. Собко).

2. Ніяк не пригадується (про що-небудь добре відоме, але забуте в даний момент). Зараз Василь із сумом пригадував, скільки важливого він забув сказати, на язику вертілося, та от вислизнуло (Ю. Яновcький).

лама́ти / полама́ти [собі́] язи́к (язика́). 1. З труднощами вимовляти незрозумілі або нерозбірливо написані слова, фрази. Тямлю, як я не раз цілими вечорами ламав собі язик, виучуючи ті фрази (І. Франко); Невже не можна краще писати?.. поки вимовиш — то й язика поламаєш! (Панас Мирний).

2. Навмисне неправильно вимовляти слова. Часом юнаки і юнки штучно ламають язика і вигадливо, але недоречно починають гаркавити (О. Ковінька).

3. чим і без додатка, ірон. Вивчати іноземну мову; говорити іноземною мовою. Нащо б, здавалося, тріпати мозок, ламати язик такою маловідомою в світі мовою? А ось, бач (Іван Ле).