ЗРА́ДНИК (той, хто зраджує), ЗРА́ДЕЦЬдіал.,ЗРАДЛИ́ВЕЦЬрідко,ЗРА́ДЦЯрідко;ЗАПРО́ДАНЕЦЬ, ПЕРЕПРО́ДАНЕЦЬрідше,ІУ́ДА[Ю́ДА]зневажл., ХРИСТОПРОДА́ВЕЦЬзаст. лайл.,ПРОДА́ЖНА ШКУ́РАлайл. (з корисливою метою). Зрадник зогниє в чужій землі, зотліє в забутті, бо він був ворогом свого народу, чужинцем у своїй нації (Ю. Мельничук); А круг його стоять усе тії окаяннії зрадці у блакитних стьожках да в голубих жупанах і вже не боячись голосно розмовляють (П. Куліш); Щоб не сталося, однак перемагає Вірність воїна, А не зрадливця крутні (М. Нагнибіда); Потайний зрадця Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі (П. Куліш); Запроданцям не йме Шевченко віри, Йому чужий їх зрадницький сонет (Д. Павличко); Ви чуєте, іуди, Ви всі, що Каїна горить на вас печать? Отчизни іншої нема в нас і не буде, Ми кров’ю матері не вмієм торгувать! (М. Рильський). - Пор. 1. відсту́пник, 1. перебі́жчик.