ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ПРОПА́СТИ (утратитися через недбалість, недогляд, крадіжку і т. ін.), ЗАГУБИ́ТИСЯ, ЗГУБИ́ТИСЯ, ЩЕ́ЗНУТИ, ЗНИ́КНУТИ[ІЗНИ́КНУТИрідко], ЗНИ́КТИ[ІЗНИ́КТИрідко]розм., ЗАПРОПА́СТИрозм., УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́]розм., ЛУ́СНУТИфам., ЛЯ́СНУТИфам., ЛЯ́ПНУТИфам.; ВИ́ЩЕЗНУТИрозм. (безслідно, одне за одним). - Недок.: пропада́ти, губи́тися, загу́блюватися, щеза́ти, зника́ти[ізника́ти], вищеза́ти. Ой на горі літо, літо, на долині зимно, Ой пропали три овечки - вівчареві дивно [коломийка]; Навіть листи не пропадали - тож дивно було б, коли цей лист і навіть газети загубилися (М. Коцюбинський); Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Ганна Барвінок); - А ви, хлопці, .. заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі, зникнуть і мої боброві лови, - крикнув Єремія до селян (І. Нечуй-Левицький); Бодай тії гуси марне запропали (пісня); Ех, утік наш могорич з-під самого носа (М. Стельмах); [Гострохвостий:] Доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром (І. Нечуй-Левицький); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (з мемуарів); - Чули новину?.. - Яку, отче? - питає Кондра. - Уже нема нашого царябатюшки ... - Що ж мені тепер робити з помазаником Божим [портретом царя]? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯрозм.,РЕТИРУВА́ТИСЯзаст., жарт.;ЗНИ́КНУТИ[ЗНИ́КТИ], ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИрозм.,ШУ́СНУТИрозм.,ША́СНУТИрозм.,ША́СНУТИСЯрозм.,ШМОРГНУ́ТИ[ШМОРГОНУ́ТИ]розм. (непомітно, швидко). - Недок.: іти́[йти], подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я - геть подався. Шалом. Навмання. Я - геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); [Живоглядов:] Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); - Де батько мій? - крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ’яненко).

УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (непомітно, несподівано, без дозволу зникнути, покинути щось), ЩЕ́ЗНУТИ, ЗМИ́ТИСЯрозм.,ЗМАНДРУВА́ТИрозм.,ЗСЛИ́ЗНУ́ТИрозм., ЗСЛИ́ЗТИрозм., ЗМОТА́ТИСЯфам., СПРИСНУ́ТИрідше; ДЕЗЕРТИРУВАТИ (про військових). - Недок.: утіка́ти[втіка́ти], щеза́ти, зслизати, змива́тися, змо́туватися, сприса́ти. [Іван (перед розчиненими дверима):] Утекла [Хвенька]!.. От гаспидське зілля (Панас Мирний); Але як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши - утекти без сліду? Ні. Вся легінська вдача протестувала би проти того (Г. Хоткевич); - За правилом, - насторожився Корон, - ми повинні якнайшвидше змитися звідси! (П. Автомонов); Вівці никають по дворі, незагнаті в свій час, і навіть воли стоять ненапоєні. А Роман десь знову зслиз (І. Нечуй-Левицький); "Ах ти ж, - думаю, - гад, он який ти святий та божий! Ну тепер ти в мене не сприснеш". І став я за ним слідкувати (М. Стельмах).