-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив штрика́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   штрика́ймо
2 особа штрика́й штрика́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа штрика́тиму штрика́тимемо, штрика́тимем
2 особа штрика́тимеш штрика́тимете
3 особа штрика́тиме штрика́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа штрика́ю штрика́ємо, штрика́єм
2 особа штрика́єш штрика́єте
3 особа штрика́є штрика́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
штрика́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. штрика́в штрика́ли
жін. р. штрика́ла
сер. р. штрика́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
штрика́вши

Словник синонімів

ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ]що (уводити щось гостре всередину чогось), ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, СТРОМЛЯ́ТИ, ВТИКА́ТИ[УТИКА́ТИ], ЗАТИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИчим,ВГЛИ́БЛЮВАТИ[УГЛИ́БЛЮВАТИ]рідше; ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ], ВГОРО́ДЖУВАТИ[УГОРО́ДЖУВАТИ], ВСА́ДЖУВАТИ[УСА́ДЖУВАТИ], ВГА́ЧУВАТИ[УГА́ЧУВАТИ] (з силою); ВПИНА́ТИ[УПИНА́ТИ], ВПИНА́ТИСЯ[УПИНА́ТИСЯ], ВПИВА́ТИСЯ[УПИВА́ТИСЯ]чим (зубами, жалом). - Док.: встроми́ти[устроми́ти], застроми́ти, строми́ти, вткну́ти[уткну́ти], ввіткну́ти[увіткну́ти], заткну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти, вгли́бити[угли́бити], ввігна́ти[увігна́ти], вгна́ти[угна́ти], вгороди́ти[угороди́ти], всади́ти[усади́ти], вгати́ти[угати́ти], вп’ясти́[уп’ясти́], впну́ти[упну́ти], впну́тися[упну́тися], впи́тися[упи́тися]. Я встромляв в неї чотири палички, і картоплина перетворювалась на коняку (І. Багмут); Комар присів на лоб, Щоб з усієї сили свій гострий носик устромить (Л. Глібов); Він втикає у землю заступа і чекає (О. Донченко); Писар.. уткнув пакет в щілину дверей (І. Нечуй-Левицький); Дід постукав обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (З. Тулуб); Узяв [Пищимуха] вилки, з розгону вгородив їх у стегно качки й підняв його вгору (Панас Мирний); - Чоловік із жалю ніж би собі в груди всадив (О. Кобилянська); Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен (М. Стельмах); Вп’ясти кігті в руку; Собака впивається зубами в тіло (А. Хижняк).
ДОКОРЯ́ТИкому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИкому що,КОРИ́ТИкого, КАРТА́ТИкого, ГА́НИТИкого,ВИГОВО́РЮВАТИкому, ВІДЧИ́ТУВАТИкого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИна кого, розм., ПРОБИРА́ТИкого, розм., ПОПРІКА́ТИкого, розм., ТОЧИ́ТИкого, розм.,ПИЛЯ́ТИкого, розм., ПОЇДА́ТИкого, розм., Ї́СТИкого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ[ЦВІ́РКАТИ]кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИкому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИкого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИкого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИна кого, рідко кого, розм., заст.,УКОРЯ́ТИкого, діал., ДОКА́ЗУВАТИкому, діал., ВИПОМИНА́ТИкому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИкому, діал., ДОГАНЯ́ТИкому, діал., УРІКА́ТИ[ВРІКА́ТИ]кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИкого, розм., ШТРИКА́ТИкого, розм. (особливо в’їдливо, дошкульно). - Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути[цві́ркнути], пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́[вректи́], уколо́ти[вколо́ти], штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); - Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей [бесідник], що вони самі тій кривді винні, бо намість з’єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде - дорікає та ганить,і словом, і оком (Марко Вовчок); - А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); - Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); - Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? - нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); [Домаха:] Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); - Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він [хазяїн] поїдав немилостиво (Марко Вовчок); - Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); - І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена - зов’яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: - На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п’яна, впору не з’їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів’я); З шинкаря [Максим] насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). - Пор. 1. осу́джувати.
ДОШКУ́ЛИТИкому, рідше кого (словами або діями вивести з рівноваги, образити, зіпсувати настрій), ДОСАДИ́ТИкому,ЗАВДА́ТИ ПРИ́КРОСТІ[ПРИ́КРІСТЬ]кому,ДІЙНЯ́ТИ[ДОЙНЯ́ТИ]кого, розм.,ДОЗОЛИ́ТИкому, розм.,ДОСОЛИ́ТИкому, розм.,НАЗОЛИ́ТИкому, розм.,НАСОЛИ́ТИкому, розм.,ДОПЕКТИ́кому, кого, розм.,ПРИПЕКТИ́кого, розм.,ПРОПЕКТИ́кого, розм.,ДОТОРКНУ́ТИкого, розм.,ДОТКНУ́ТИ[ДОТНУ́ТИ]кого, зах.,ДОТЯ́ТИкого, діал.,ДОЇ́СТИкого, діал.,ШПИРНУ́ТИ кого, діал.;УКОЛО́ТИ[ВКОЛО́ТИ], ШПИГНУ́ТИрозм.,ШПИГОНУ́ТИрозм.,УШПИГНУ́ТИ[ВШПИГНУ́ТИ]розм.,ШТРИКНУ́ТИрозм.,УШТРИКНУ́ТИ[ВШТРИКНУ́ТИ]розм.,ПІДШТРИКНУ́ТИрозм.,ПІДКОЛО́ТИрозм.,УЖАЛИ́ТИ[ВЖАЛИ́ТИ]розм.,ПІДЧЕПИ́ТИрозм.,ПІДСКУБНУ́ТИ[ПІДСКУБТИ́]розм.,ПІДКУСИ́ТИрозм.,УЩИПНУ́ТИ[ВЩИПНУ́ТИ]розм. (кого - ущипливими словами ставити когось у смішне або скрутне становище). - Недок.: дошкуля́ти[дошку́лювати], шку́литидіал.досажда́ти, завдава́ти при́крості[при́крість], дійма́ти[дойма́ти], дозоля́ти, досо́лювати, допіка́ти, припіка́ти, пропіка́ти, доторка́ти, дотика́ти, дотина́ти, доїда́ти, шпирува́тидіал.шпига́ти, шпиня́тирозм.штрика́ти, підштри́кувати, підко́лювати, жали́ти, підчі́плювати, підску́бувати[підскуба́ти], підку́шувати, підку́сюватидіал.Він заговорив повагом, з неприхованою насмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові (Ю. Смолич); Особливо дошкуляло Ступака, що колгоспники ставились тепер до нього презирливо (Л. Смілянський); Та ще хоч би знавкола не досаджали, а то: - Ага, - радіють багатирі, - так йому й треба, щоб не був дуже розумний (А. Тесленко); Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені (Леся Українка); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою і майже ненависно поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); Пройшовся [Баб’як] збуджений по кімнаті, вишукуючи способу або такого слова, яке б могло дойняти цього впертого хлопа... (Д. Бедзик); Знали [діти], що те наморщене лице, ці трохи не спінені уста мали свою глибшу причину. Вже то хтось добре дозолив батькові (А. Крушельницький); Видно, добре йому досолили в Ковалівській школі (Ю. Збанацький); Треба мені було дуже Назолити одному; І Кузьму собі за мужа взять на зло таки ж тому (С. Воскрекасенко); Чимось насолив йому Ласун, нібито батьки ще за межу сварилися (В. Дрозд); [Іван:] Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком (М. Кропивницький); [Бабуся:] Всякого добра у людей повно, ніхто не відніме. Живи та радуйся. Так ні ж, таки знайдуть чим припекти один одного (І. Микитенко); Лаврін гостро глянув на старосту і пропік його несподіваним словом (М. Стельмах); Свекруха всячиною дотина, сина навчає: Купи, синку, дротяну нагайку Та бий жінку з вечора до ранку... (Ганна Барвінок); - Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син (І. Котляревський); Йому не сподобалася самопохвальба Слоу, і він хотів уколоти його (М. Грушевський); [Михайло:] За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути (М. Старицький); Йомудуже хотілось шпигонути Марту гострим словом (О. Донченко); [Маков:] Я з задоволенням бачу, що ваші, гм, думки значно прояснилися. [Воробйов:] Ви хотіли мене вшпигнути, а між тим це реальний факт (І. Кочерга); - Чи думав він про таку славу серед усіх людей.., коли поневірявся по людях, і всі його, як те "гидке каченя", шпиняли, глузували з нього (О. Іваненко); - Не пощастило нам з директором, - не витримала, щоб не штрикнути свого директора, завуч (О. Копиленко); Штабний писар, якому відомо, що Гаркушині сини теж ховаються десь від кадетської мобілізації, не пропускає нагоди вштрикнути старого: - А сини ваші де? (О. Гончар); Люди знов сушать собі голови: шофер людина статечна, чим же це його Явтух підштрикнув? (Ю. Яновський); Усі були проти нього - і лаяли, і сміялися, й підколювали його (Л. Смілянський); Анатолій, посміхаючись, дивився їй услід. Ну й колюча ж яка, без рукавиць і за лікоть не візьмись. Ужалить, мов кропива (М. Руденко); Такі він жартики компонувати звик, Що навіть можна б їх у календар змістити. Умів усякого словами підчепити! (переклад М. Рильського); - При тій спосібності і інших паничів підскубує [князів віритель] (І. Франко); Віктор хитруватий, любить підкусити (П. Автомонов); - Ага-а, - злякалися приятеля [станового]? - ущипнув він мене (Панас Мирний).
КОЛО́ТИ (устромляючи в щось що-небудь гостре), КОЛО́ТИСЯрозм., ШТРИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИСЯрозм., ШПО́РТАТИрозм., ШТИРХА́ТИдіал., ШПИРА́ТИдіал. - Док.: уколо́ти, кольну́ти, штрикну́ти, штрикону́типідсил. шпортну́ти, штирхну́ти, штирхону́типідсил. шпирну́ти. Стерня коле босі ноги, аж на плач збирається Хариті (М. Коцюбинський); Хочколеться й колеться рожа, - Летить соловейко ізнов (А. Кримський); Івась стояв і боязко дивився на те, що робив Василь. Кожен раз, як той штрикав ножиком у хвостик, по його лиці пробігали уразливі смуги і гидливо кривили рота (Панас Мирний); Він.. несподівано вступає в бійку. Його шпортають ножем під ребра, він потрапляє в лікарню (Григорій Тютюнник); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить (Марко Вовчок); Хоч Левко і його аж двічі шпирнув ножем у груди, а втретє по горлу різонув, однак-таки Микушченко його поборов (Г. Квітка-Основ’яненко).
УКОЛО́ТИ[ВКОЛО́ТИ] (застромити що-небудь гостре, завдавши болю), ШПИГНУ́ТИ, ШПИГОНУ́ТИпідсил., УШПИГНУ́ТИ[ВШПИГНУ́ТИ], ШТРИКНУ́ТИ, ШТРИКОНУ́ТИпідсил., УШТРИКНУ́ТИ[ВШТРИКНУ́ТИ]розм., УШПИЛИ́ТИ[ВШПИЛИ́ТИ]діал. - Недок.: коло́ти, уко́лювати[вко́лювати], шпига́ти, штрика́ти. Що Остап уколов ззаду полковникового коня своїм клинком, цього ніхто з козаків не помітив (П. Панч); [Урбан:] Я бачив сам, як він лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув (Леся Українка); Неначе хто шилом вштрикнув Масла, він аж очі вирячив, подавшись вбік (А. Хижняк).

Словник фразеологізмів

ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] кому. Відверто, неприховано вказувати на чиїсь вади або робити комусь зауваження в гострій, неделікатній формі. Давно, давно Езоп байки писать начав [почав], Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський); — Ти хочеш, щоб я дурно давав гроші? — став поруч з жінкою Терентій.— Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою (М. Стельмах); — Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш — солдатки у вічі штрикають (А. Головко); // Примусити звернути увагу на щось. Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому ніхто не ткне в очі (А. Турчинська).

ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] кому. Відверто, неприховано вказувати на чиїсь вади або робити комусь зауваження в гострій, неделікатній формі. Давно, давно Езоп байки писать начав [почав], Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський); — Ти хочеш, щоб я дурно давав гроші? — став поруч з жінкою Терентій.— Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою (М. Стельмах); — Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш — солдатки у вічі штрикають (А. Головко); // Примусити звернути увагу на щось. Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому ніхто не ткне в очі (А. Турчинська).

ти́кати (штрика́ти, пока́зувати і т. ін.) па́льцями (па́льцем) на кого. Негативно висловлюватися про кого-небудь, відкрито засуджувати когось. Так і здавалося, що всі вже знають, пальцями на неї тикають (А. Головко); — А з тобою інакше не можна,— засміявся старий.— Тобі тільки натякни, то завтра увесь завод загуде. Не треба цього, Кирушо, щоб на мене всі пальцями тикали (В. Кучер); А хіба ж не можна дівці заміж не піти? Кожне глузує, кожне пальцем тикає (Грицько Григоренко); [Олексій:] Усі на них [дітей] пальцями штрикатимуть, усі зашиплять: “Мати їх з мужичого роду, нищі, сякі, такі, уся рідня і діти їх такі будуть” (Г. Квітка-Основ’яненко); Вони [писарчуки] моргали один на одного та показували пальцями на Олександру (М. Коцюбинський); Їй [Марині Карпівні] здавалося, що й стіни вказували пальцями на неї і кричали: а що? а що? Здобулося? (Панас Мирний).

ти́кати (штрика́ти, пока́зувати і т. ін.) па́льцями (па́льцем) на кого. Негативно висловлюватися про кого-небудь, відкрито засуджувати когось. Так і здавалося, що всі вже знають, пальцями на неї тикають (А. Головко); — А з тобою інакше не можна,— засміявся старий.— Тобі тільки натякни, то завтра увесь завод загуде. Не треба цього, Кирушо, щоб на мене всі пальцями тикали (В. Кучер); А хіба ж не можна дівці заміж не піти? Кожне глузує, кожне пальцем тикає (Грицько Григоренко); [Олексій:] Усі на них [дітей] пальцями штрикатимуть, усі зашиплять: “Мати їх з мужичого роду, нищі, сякі, такі, уся рідня і діти їх такі будуть” (Г. Квітка-Основ’яненко); Вони [писарчуки] моргали один на одного та показували пальцями на Олександру (М. Коцюбинський); Їй [Марині Карпівні] здавалося, що й стіни вказували пальцями на неї і кричали: а що? а що? Здобулося? (Панас Мирний).

ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] кому. Відверто, неприховано вказувати на чиїсь вади або робити комусь зауваження в гострій, неделікатній формі. Давно, давно Езоп байки писать начав [почав], Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський); — Ти хочеш, щоб я дурно давав гроші? — став поруч з жінкою Терентій.— Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою (М. Стельмах); — Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш — солдатки у вічі штрикають (А. Головко); // Примусити звернути увагу на щось. Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому ніхто не ткне в очі (А. Турчинська).

ти́кати (ти́цяти, штрика́ти) / ткну́ти (ти́цьнути, штрикну́ти) в о́чі (у ві́чі) [па́льцем] кому. Відверто, неприховано вказувати на чиїсь вади або робити комусь зауваження в гострій, неделікатній формі. Давно, давно Езоп байки писать начав [почав], Осміював звіряк, над миром глузував, Кричав на гріх зо всеї мочі І пальцем тикав людям в очі (Л. Боровиковський); — Ти хочеш, щоб я дурно давав гроші? — став поруч з жінкою Терентій.— Не дурно, але й не так, щоб мені у вічі тицяли тобою, мов ганчіркою (М. Стельмах); — Обридло на фронті на сочевиці, але й дома не всидиш — солдатки у вічі штрикають (А. Головко); // Примусити звернути увагу на щось. Може, так і до завтра не помітить він [вартовий], який напис на стовпі, поки йому ніхто не ткне в очі (А. Турчинська).