ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В’Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКАрозм.,ЧОЛО́розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М’Ярідко,ГРУНЬдіал. (гори); ПІК (гострий верх гори); ВЕРХОВІ́ТТЯ (верхні гілки дерева); ХРЕБЕ́Т (хвилі, валу тощо); ВЕРХОГІ́Р’Язбірн. поет. (верхні частини гір). Над цвинтарем ніби висіла Андріївська гора з гострим верхом (І. Нечуй-Левицький); Вітер гойдав верхівки осокорів (Є. Гуцало); Грає по вершках дерев сонячне проміння (О. Кобилянська); Гори.. складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка (О. Вишня); За гребенем перевалу показалася ріка Тиса (І. Волошин); Синіла вершина гори Кичери (С. Чорнобривець); Дивно хиталися і ставали раптом нерухомо верхів’я ялин та сосен (Ю. Яновський); Стогнали сосни й шуміли їхні розбурхані верховини (О. Донченко); Яка то була втіха вибратися на самісіньку маківку пагорба (М. Стельмах); Темні хмари засіли на сніжних чолах гір (І. Франко); На шпилі гори він.. став оглядати дуже мальовничий краєвид (А. Кримський); Забирався [Іван] все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім’я гори (П. Колесник); От якби.. поліз просто вгору та видряпався на грунь, то, може, й побачив би її, луку Черемоша (Г. Хоткевич); З піка Тручас у долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); Темніли верховіття верб там далеко над греблею (Леся Українка); Ми підіймались на хребті хвилі (М. Коцюбинський); Шатра, що розкинулись по верхогір’ю, з великим завзяттям напинали самі ж вихованці (О. Гончар).

ГОРБ (невелике округле підвищення земної поверхні), ПА́ГОРОК, ПА́ГОРБ, ПРИ́ГІР, ПРИ́ГІРОК[ПРИ́ГО́РОК], ЗГІ́РОК, ПРИ́ГОРА, СУ́ГОРБ, КУЧУГУ́РА, ШПИЛЬ, ГОРБО́ВИНА, ГОРБИ́НАрідше,ПЕРЕ́ГІРОКрідше,БУГО́Ррозм. рідше;КУРГА́Н (високий земляний насип); МОГИ́ЛА (перев. зі стародавнім похованням). Чорні жупани та свити, чорні шапки, кінські голови наче вкрили горби, сугорби й долини й переярки. Пригорки й долини ворушились, неначе живі (І. Нечуй-Левицький); Вівса і ячмені вкрили пологі пагорби (В. Кучер); На пригорі стоїть собі, Неначе дівчина, Хатина (Т. Шевченко); З пригірка від Пилип’юкової хати ще раз застогнала трембіта і затихла (І. Франко); Як білочка на деревину в лісі, так вона збігла прудко на згірок (Панас Мирний); Чомусь я тепер не можу злізти навіть на невелику пригору без задишки (Леся Українка); Правий [берег] - гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий - мілини, пісок, верболози (Ю. Смолич); Одразу ж за шпилем, де Дніпро, прийнявши деснянські води, повертав праворуч, вітер затих (С. Скляренко); На Заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина: від лугу вимокла, на горбовині, ошмалена вітром, вимерзла (В. Бабляк); Синів ліс по горах та перегірках (А. Свидницький); Всі степи, бугри з гаями Снігом замело (П. Грабовський); Ми на кургані Високого Замку. Велична панорама розкривається перед очима (Л. Дмитерко); Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах (Т. Шевченко).

СТРИ́ЖЕНЬ (предмет видовженої форми, який є осьовою або опорною частиною чого-небудь; взагалі предмет такої форми), СТЕ́РЖЕНЬрідше,ШПЕНЬ, ШПЕ́НИК, ШПЕНЬО́К (невеликий); ШПИ́ЛЬКА (цвях або болт без головки); СЕРДЕ́ЧНИК (стрижень, який є внутрішньою частиною чого-небудь або на який намотується, насаджується щось); ШТОК, ШТИР, ШТИФТ (металевий циліндричний стрижень); ШВОРІНЬ[ШКВО́РІНЬрідше] (металевий або дерев’яний стрижень, що є віссю у возі); ПРУТ (тонкий, довгий металевий стрижень); ШПИЛЬ (загострений стрижень на будівлі). Обидва крюки зварювалися не поверхнево, а серцевиною, зчіпалися молекули з молекулами в самій глибині залізного стрижня (І. Сенченко); Бичок упевнено підійшов до рукомийника і став тикати тупим носом у стержень, підхоплюючи губами струмок холодної води (С. Журахович); Сердечник індукційної печі.

ЦВЯХ (загострений стрижень), ТИ́БЕЛЬрозм. (дерев’яний кілочок); ВУХНА́ЛЬ[УХНА́ЛЬрідко] (для прибивання підків); ШПИЛЬ (довгий); ШПИ́ЛЬКА (у шевській справі - маленький дерев’яний). Гниле дерево не тримало цвяхів, і мої латки одлітали під напором води (Ю. Яновський); Дома є вербовий тибель, той, що пластини збивають (Б. Грінченко); Але завжди, як підкови гнуть Чи вганяти в копити вухналі, З ранку і до ночі може буть Дід при ділі, при гарячій сталі (П. Воронько); Бойчука знайшли у вовчій ямі з пробитою залізним шпилем ногою (В. Кучер); Швець спритно забивав шпильки, на підошві лягала біла доріжка (Ю. Збанацький).

ВЕРХ (верхня, найвища частина чого-небудь), ВЕРХІ́ВКА, ВЕРШО́К, ВЕРШЕ́ЧОК, ГРЕ́БІНЬ, ВЕРШИ́НА, ВЕРХІ́В’Я, ВЕРХОВИ́НА, МА́КІВКАрозм.,ЧОЛО́розм. (перев. дерева, гори); ШПИЛЬ, ТІ́М’Ярідко,ГРУНЬдіал. (гори); ПІК (гострий верх гори); ВЕРХОВІ́ТТЯ (верхні гілки дерева); ХРЕБЕ́Т (хвилі, валу тощо); ВЕРХОГІ́Р’Язбірн. поет. (верхні частини гір). Над цвинтарем ніби висіла Андріївська гора з гострим верхом (І. Нечуй-Левицький); Вітер гойдав верхівки осокорів (Є. Гуцало); Грає по вершках дерев сонячне проміння (О. Кобилянська); Гори.. складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка (О. Вишня); За гребенем перевалу показалася ріка Тиса (І. Волошин); Синіла вершина гори Кичери (С. Чорнобривець); Дивно хиталися і ставали раптом нерухомо верхів’я ялин та сосен (Ю. Яновський); Стогнали сосни й шуміли їхні розбурхані верховини (О. Донченко); Яка то була втіха вибратися на самісіньку маківку пагорба (М. Стельмах); Темні хмари засіли на сніжних чолах гір (І. Франко); На шпилі гори він.. став оглядати дуже мальовничий краєвид (А. Кримський); Забирався [Іван] все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім’я гори (П. Колесник); От якби.. поліз просто вгору та видряпався на грунь, то, може, й побачив би її, луку Черемоша (Г. Хоткевич); З піка Тручас у долину наринав теплими хвилями вітер (Н. Рибак); Темніли верховіття верб там далеко над греблею (Леся Українка); Ми підіймались на хребті хвилі (М. Коцюбинський); Шатра, що розкинулись по верхогір’ю, з великим завзяттям напинали самі ж вихованці (О. Гончар).

ГОРБ (невелике округле підвищення земної поверхні), ПА́ГОРОК, ПА́ГОРБ, ПРИ́ГІР, ПРИ́ГІРОК[ПРИ́ГО́РОК], ЗГІ́РОК, ПРИ́ГОРА, СУ́ГОРБ, КУЧУГУ́РА, ШПИЛЬ, ГОРБО́ВИНА, ГОРБИ́НАрідше,ПЕРЕ́ГІРОКрідше,БУГО́Ррозм. рідше;КУРГА́Н (високий земляний насип); МОГИ́ЛА (перев. зі стародавнім похованням). Чорні жупани та свити, чорні шапки, кінські голови наче вкрили горби, сугорби й долини й переярки. Пригорки й долини ворушились, неначе живі (І. Нечуй-Левицький); Вівса і ячмені вкрили пологі пагорби (В. Кучер); На пригорі стоїть собі, Неначе дівчина, Хатина (Т. Шевченко); З пригірка від Пилип’юкової хати ще раз застогнала трембіта і затихла (І. Франко); Як білочка на деревину в лісі, так вона збігла прудко на згірок (Панас Мирний); Чомусь я тепер не можу злізти навіть на невелику пригору без задишки (Леся Українка); Правий [берег] - гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий - мілини, пісок, верболози (Ю. Смолич); Одразу ж за шпилем, де Дніпро, прийнявши деснянські води, повертав праворуч, вітер затих (С. Скляренко); На Заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина: від лугу вимокла, на горбовині, ошмалена вітром, вимерзла (В. Бабляк); Синів ліс по горах та перегірках (А. Свидницький); Всі степи, бугри з гаями Снігом замело (П. Грабовський); Ми на кургані Високого Замку. Велична панорама розкривається перед очима (Л. Дмитерко); Дніпро, Україну згадаєм, Веселі селища в гаях, Могили-гори на степах (Т. Шевченко).

СТРИ́ЖЕНЬ (предмет видовженої форми, який є осьовою або опорною частиною чого-небудь; взагалі предмет такої форми), СТЕ́РЖЕНЬрідше,ШПЕНЬ, ШПЕ́НИК, ШПЕНЬО́К (невеликий); ШПИ́ЛЬКА (цвях або болт без головки); СЕРДЕ́ЧНИК (стрижень, який є внутрішньою частиною чого-небудь або на який намотується, насаджується щось); ШТОК, ШТИР, ШТИФТ (металевий циліндричний стрижень); ШВОРІНЬ[ШКВО́РІНЬрідше] (металевий або дерев’яний стрижень, що є віссю у возі); ПРУТ (тонкий, довгий металевий стрижень); ШПИЛЬ (загострений стрижень на будівлі). Обидва крюки зварювалися не поверхнево, а серцевиною, зчіпалися молекули з молекулами в самій глибині залізного стрижня (І. Сенченко); Бичок упевнено підійшов до рукомийника і став тикати тупим носом у стержень, підхоплюючи губами струмок холодної води (С. Журахович); Сердечник індукційної печі.

ЦВЯХ (загострений стрижень), ТИ́БЕЛЬрозм. (дерев’яний кілочок); ВУХНА́ЛЬ[УХНА́ЛЬрідко] (для прибивання підків); ШПИЛЬ (довгий); ШПИ́ЛЬКА (у шевській справі - маленький дерев’яний). Гниле дерево не тримало цвяхів, і мої латки одлітали під напором води (Ю. Яновський); Дома є вербовий тибель, той, що пластини збивають (Б. Грінченко); Але завжди, як підкови гнуть Чи вганяти в копити вухналі, З ранку і до ночі може буть Дід при ділі, при гарячій сталі (П. Воронько); Бойчука знайшли у вовчій ямі з пробитою залізним шпилем ногою (В. Кучер); Швець спритно забивав шпильки, на підошві лягала біла доріжка (Ю. Збанацький).