СКРЕБТИ́[ШКРЕБТИ́] (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИпідсил.,ШКРО́БАТИдіал. (скребучи, утворювати різкі звуки). - Док.: поскребти́[пошкребти́], скребну́ти[шкребну́ти], шкрябну́ти, шкрябону́типідсил.Одна [собака], добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев’яними ложками об миску (Г. Епік).

СКРЕБТИ́СЯ[ШКРЕБТИ́СЯ] (дряпаючи по чому-небудь або зачіпляючи щось, створювати шум), ШКРЯ́БАТИСЯ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИпідсил. - Док.: поскребти́ся[пошкребти́ся], шкрябну́ти, шкрябону́типідсил.В кишенях він завжди носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали, шелестіли, скреблися в коробочках (О. Донченко); В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан).

УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (бігом або швидкою ходою віддалитися, уникаючи якоїсь небезпеки, переслідування і т. ін.; поспішно виїхати на чомусь звідки-небудь з тією ж метою), ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ НАВТІКАЧА[НАВТІ́КИ][НАВТЬО́КИ]розм.,НАКИВА́ТИперев. із сл. п’ятами, розм., ЗАКИВА́ТИ П’Я́ТАМИрозм., ДРЕМЕНУ́ТИпідсил. розм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]розм., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]підсил. розм., ДМУХНУ́ТИрозм.,МАЙНУ́ТИрозм.,ШУРНУ́ТИрозм.,ШКРЯБНУ́ТИрозм., ШКРЯБОНУ́ТИпідсил. розм., ЛОПОНУ́ТИфам.,ДРИ́ЗНУТИфам.,ДА́ТИ ДРА́ЛА[ЗАДА́ТИ ДРАПАКА́]підсил. фам.Утік чи не втік, а побігти можна (прислів’я); Прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусіли до Переяслава втікати (П. Куліш); Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський); Хто [з ворогів] не впав додолу, кинувсь навтікача, скільки було сили. Вже козакам не було з ким і битись (І. Нечуй-Левицький); Час утекти ще був. Плигнути через паркан назад у бузинник і прожогом накивати додому (Ю. Смолич); - Ви за це мені насидитесь у холодній, - кричав Чапля і хотів уже цапнути мене першого, але я встиг відскочити й дременути навтіки (П. Панч); - Невідомі почали дивитися на ріг, де шлях повертав до заводу. І через секунду чкурнули в пітьму (Ю. Шовкопляс); - У волості скажи, кому слід, щоб цього баламуту мотузками скрутили, бо він обов’язково дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура); - Вдарила така страшна тривога, Що я.. дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Яблуня, під якою стояв Павло, вже не закривала його від дощу, і він майнув під клуню (М. Томчаній); - Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати.. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості (Григорій Тютюнник); Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, ..скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко); Лопоне він од мене (Словник Б. Грінченка); Злякавсь Хома.., як дризне, так тілько й бачили Хому (Словник Б. Грінченка); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Грицько Григоренко). - Пор. 1. тіка́ти.