ДРАТУВА́ТИ (збуджувати, посилювати в кого-небудь якесь відчуття, почуття), НЕРВУВА́ТИ, РОЗДРАТО́ВУВАТИрозм.,ДРАЖНИ́ТИрозм.,РОЗДРА́ЖНЮВАТИрозм.,ДРАЗНИ́ТИрозм.,РОЗДРА́ЗНЮВАТИрозм.,РОЗ’Я́ТРЮВАТИрозм.,ША́РПАТИзі сл. душу, серце, нерви і т. ін., розм.,ШПИГА́ТИрозм.,ШКРЯ́БАТИрозм.,ДЕНЕРВУВА́ТИзах., ІРИТУВА́ТИзах. - Док.: роздратува́ти, знервува́ти, рознервува́ти, роздражни́ти, роздразни́ти, роз’ятри́ти, шарпну́ти, шпигну́ти, шпигону́ти, шкрябну́ти, зденервува́ти, зіритува́ти. Тиховичеві не до жартів. Якесь роздратовання обхоплює його, - його все гніває, все дратує (М. Коцюбинський); - І приніс же дідько оту красуню в мій палац! Я вже був забувся про неї, а вона знов роздратувала мене своїми очима (І. Нечуй-Левицький); Його сухувата стриманість дражнила й розпалювала її більше, ніж коли б він пішов назустріч її заграванням (З. Тулуб); Обід, на який вона пішла до спільної їдальні наперекір своїй ранішній постанові, знов роздражнив і рознервував її в високій мірі (І. Франко); Раптом почала находити на них якась неміч, але це ще більше дразнило їх (Н. Кобринська); В хаті не застала [Зоя] нікого. Се її трохи роздразнило (О. Кобилянська); Те, що вона сказала йому правду, ще більше роз’ятрювало його горе (Н. Рибак); Тяжкі муки викликали ще тяжчі думки і, поєднавшись, шарпали і серце і душу Одарчину (Панас Мирний); Весь час він відчував неспокій, і той неспокій шпигав його, гнав додому (Є. Гуцало); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (М. Стельмах); Студінь і брак хати так мене денервували, що я не міг писати (В. Стефаник); Декотрі теми п. Квітку, як чоловіка нервового, могли б занадто зіритувати (Леся Українка). - Пор. збу́джувати, се́рдити.

ДРЯ́ПАТИ (чіпляти, шкребти чимсь гострим, твердим якусь поверхню, часто залишаючи подряпини), ШКРЯ́БАТИ, ДРЯ́ПАТИСЯ, ДЕ́РТИрозм.,ДРА́ТИрозм.,СКОРО́ДИТИрозм.; РОЗДРЯ́ПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, ОБДИРА́ТИ (робити глибокі подряпини - перев. на шкірі). - Док.: подря́пати, дряпну́ти, дряпону́типідсил.удряпну́ти[вдряпну́ти], пошкря́бати, шкрябну́ти, дерну́ти, поскоро́дити, роздря́пати, розде́рти[розідра́ти], обде́рти[обідра́ти]. Андрій дряпає гвіздком якісь лінії - вони йдуть вздовж і впоперек і мають показати план заводських будівель (Ю. Яновський); Заходився [Мамай] тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (О. Ільченко); - Не дряпайся, кицько, - відхиляє голову управитель (М. Стельмах); - І що воно в горлі тому? - каже було [матуся]. - Неначе там лапою дере собака яка (А. Тесленко); Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Марко Вовчок); Степовий будяк роздряпував литки (М. Бажан); Кайдани знову вп’ялися в тіло гострими цвяхами, роздирають шкіру (А. Хижняк); Нога сковзнула по гранчастій брилі, і Галина, не втримавшись на підвіконні, до крові обдерла руку (М. Зарудний). - Пор. обдря́пувати.

ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.

СКРЕБТИ́[ШКРЕБТИ́] (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИпідсил.,ШКРО́БАТИдіал. (скребучи, утворювати різкі звуки). - Док.: поскребти́[пошкребти́], скребну́ти[шкребну́ти], шкрябну́ти, шкрябону́типідсил.Одна [собака], добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев’яними ложками об миску (Г. Епік).

СКРЕБТИ́СЯ[ШКРЕБТИ́СЯ] (дряпаючи по чому-небудь або зачіпляючи щось, створювати шум), ШКРЯ́БАТИСЯ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИпідсил. - Док.: поскребти́ся[пошкребти́ся], шкрябну́ти, шкрябону́типідсил.В кишенях він завжди носив коробочки з різними жуками, і ті жуки дряпали, шелестіли, скреблися в коробочках (О. Донченко); В миснику шкрябають голодні миші (Мирослав Ірчан).

УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (бігом або швидкою ходою віддалитися, уникаючи якоїсь небезпеки, переслідування і т. ін.; поспішно виїхати на чомусь звідки-небудь з тією ж метою), ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ НАВТІКАЧА[НАВТІ́КИ][НАВТЬО́КИ]розм.,НАКИВА́ТИперев. із сл. п’ятами, розм., ЗАКИВА́ТИ П’Я́ТАМИрозм., ДРЕМЕНУ́ТИпідсил. розм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]розм., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]підсил. розм., ДМУХНУ́ТИрозм.,МАЙНУ́ТИрозм.,ШУРНУ́ТИрозм.,ШКРЯБНУ́ТИрозм., ШКРЯБОНУ́ТИпідсил. розм., ЛОПОНУ́ТИфам.,ДРИ́ЗНУТИфам.,ДА́ТИ ДРА́ЛА[ЗАДА́ТИ ДРАПАКА́]підсил. фам.Утік чи не втік, а побігти можна (прислів’я); Прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусіли до Переяслава втікати (П. Куліш); Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський); Хто [з ворогів] не впав додолу, кинувсь навтікача, скільки було сили. Вже козакам не було з ким і битись (І. Нечуй-Левицький); Час утекти ще був. Плигнути через паркан назад у бузинник і прожогом накивати додому (Ю. Смолич); - Ви за це мені насидитесь у холодній, - кричав Чапля і хотів уже цапнути мене першого, але я встиг відскочити й дременути навтіки (П. Панч); - Невідомі почали дивитися на ріг, де шлях повертав до заводу. І через секунду чкурнули в пітьму (Ю. Шовкопляс); - У волості скажи, кому слід, щоб цього баламуту мотузками скрутили, бо він обов’язково дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура); - Вдарила така страшна тривога, Що я.. дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Яблуня, під якою стояв Павло, вже не закривала його від дощу, і він майнув під клуню (М. Томчаній); - Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати.. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості (Григорій Тютюнник); Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, ..скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко); Лопоне він од мене (Словник Б. Грінченка); Злякавсь Хома.., як дризне, так тілько й бачили Хому (Словник Б. Грінченка); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Грицько Григоренко). - Пор. 1. тіка́ти.

ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́[ШКРЕБТИ́], ЧУХМА́РИТИрозм.,СКРОМА́ДИТИрозм., ШКРЯ́БАТИрозм.,ЧЕРСА́ТИдіал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). - Док.: почу́хати, скребну́ти[шкребну́ти], почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші - потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).