СКРЕБТИ́[ШКРЕБТИ́] (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИпідсил.,ШКРО́БАТИдіал. (скребучи, утворювати різкі звуки). - Док.: поскребти́[пошкребти́], скребну́ти[шкребну́ти], шкрябну́ти, шкрябону́типідсил.Одна [собака], добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев’яними ложками об миску (Г. Епік).

ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́[ШКРЕБТИ́], ЧУХМА́РИТИрозм.,СКРОМА́ДИТИрозм., ШКРЯ́БАТИрозм.,ЧЕРСА́ТИдіал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). - Док.: почу́хати, скребну́ти[шкребну́ти], почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші - потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).