-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив шкодува́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   шкоду́ймо
2 особа шкоду́й шкоду́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа шкодува́тиму шкодува́тимемо, шкодува́тимем
2 особа шкодува́тимеш шкодува́тимете
3 особа шкодува́тиме шкодува́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа шкоду́ю шкоду́ємо, шкоду́єм
2 особа шкоду́єш шкоду́єте
3 особа шкоду́є шкоду́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
шкоду́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. шкодува́в шкодува́ли
жін. р. шкодува́ла
сер. р. шкодува́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
шкодува́вши

Словник синонімів

БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати),ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИрозм., ЖА́ЛУВАТИрозм.,рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). - Док.: зберегти́, відкла́сти, приберегти́, притри́мати, приде́ржати, пошкодува́ти, пожалі́ти, пожалкува́ти. Це про тебе, мій друг, хіба я не беріг кращих слів, що ніщо їх не змило... (І. Гончаренко); Берегти костюм для урочистих випадків; В ці ночі довгі І недоспалі Зберіг заводу я Немало сталі (Л. Забашта); Вона почала готувати рушники й одкладала зайві гроші на скриню (І. Нечуй-Левицький); Старий Гнат хоча й любив ярмарки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно - ніколи (М. Стельмах); Він на пасовищі не з’їдав їх [вареників],.. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Опришок - це той, що.. грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич). - Пор. заоща́джувати.
БЕРЕГТИ́ (дбайливо ставитися до кого-, чого-небудь),ОБЕРІГА́ТИ, УБЕРІГА́ТИ[ВБЕРІГА́ТИ], ЖАЛІ́ТИ, ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИрідше,ЖА́ЛУВАТИрідше,ЩАДИ́ТИпідсил. - Док.: зберегти́, оберегти́, уберегти́[вберегти́], пожалі́ти, пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пощади́ти. "Ось так, як ми саджанці, так ви дітей наших бережіть", - могла б ця молода жінка зараз сказати Марисі Павлівні (О. Гончар); - Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк); - Пустився в бійку - чуба не жалій! (прислів’я); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Він думав, як же повести бойові дії, щоб щадити життя кожного бійця (Ю. Смолич). - Пор. 1. оберіга́ти.
ЖАЛІ́ТИ (відчувати жалість, співчуття до когось), ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ, МИ́ЛУВАТИ, ЖА́ЛУВАТИрідше,ШКОДІ́ТИдіал.Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє (прислів’я); Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю й її дочку малу (Марко Вовчок); Звелів він негайно запалити млин.. й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (М. Старицький); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (переклад Бориса Тена); Степан вагався.. Він любив свою дочку і шкодів віддавати її (Л. Яновська). - Пор. 1. пожалі́ти.
ПОЖАЛІ́ТИкого, рідко чого (відчути жалість, співчуття до когось; не завдати шкоди, кривди комусь), ПОЖА́ЛУВАТИ, ЗГЛЯ́НУТИСЯ[ІЗГЛЯ́НУТИСЯ][ЗОГЛЯ́НУТИСЯ]на кого, над ким і без додатка, ЗЖА́ЛИТИСЯнад ким, ПОЖАЛКУВА́ТИ, ПОШКОДУВА́ТИ, ЗМИ́ЛУВАТИСЯнад ким,ЗМИЛОСЕ́РДИТИСЯнад ким, ЗМИ́ЛОСТИВИТИСЯнад ким,ПОШАНУВА́ТИкого,ОГЛЯ́НУТИСЯна кого, ПОЖА́ЛИТИдіал.,ПОЖА́ЛИТИСЯдіал.,ЗАЖАЛІ́ТИдіал. - Горпина не знала, що їй робити: чи сина повчити, чи пожаліти? (Панас Мирний); [Черниця:] Згадай же, сестро, любую родину, Пожалуй душу бідну, молоденьку, За віщо ж має гинути вона? (Леся Українка); - Я на твоїх дітей зглянувся, що ходять голодні, роти пороззявлявши, та жнив уділив (С. Васильченко); "Куди ж я піду? де ж я подінуся? - думала тоді [Варка]: - хто мене розважить? хто ізглянеться на мене?" (Марко Вовчок); [Настя:] Зжалься надо мною, сиротою! Я плачу, обливаюсь гіркими слізьми... Вернись до мене, пригорнись до мене! (І. Нечуй-Левицький); Невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка, чи, може, й справді пожалкувала його (Є. Кротевич); Коли б треба було віддати все життя - Малуша і його б не пошкодувала (С. Скляренко); Це вона, Марта, підбила жінок піти до Стадницького вблагати його змилуватися над дітьми, коли нема милості до батьків (М. Стельмах); Хіба доля не змилосердиться над нею? Хіба не дасть невелику частку всього того, що дає іншим? (М. Слабошпицький); Десятирічки у Пакулі не було, доводилося ходити за вісім кілометрів, дядько з тіткою змилостивилися, взяли до себе (В. Дрозд); Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу (І. Котляревський); Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться! (прислів’я); Пожаль мене, милий Боже, що я молоденька (П. Чубинський); - Співаю собі та й розганяю нудьгу. - І вже, самій співати! Се ти себе занудиш, дитино моя. Пожалься своїх молодощів (Ганна Барвінок); У гарячці дівчина, не зажалівши батька, виказала, де схований кулемет (І. Ле). - Пор. 1. жалі́ти, 1. шкодувати.
ШКОДУВА́ТИза чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ[ВБОЛІВА́ТИ], ДОСА́ДУВАТИна що;КА́ЯТИСЯ в чому,РОЗКА́ЮВАТИСЯв чому (у зробленому, вчиненому). - Док.: пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пожалі́ти, подоса́дувати, пока́ятися, розка́ятися. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв); Її серце пом’якшало, і вона дуже жалкувала за тим, що недобре обходилась з своєю невісткою (І. Нечуй-Левицький); Скажи йому, як побачиш, що я його дуже вітаю і жалую, що, певне, не хутко прийдеться нам з ним побачитись (Леся Українка); Їхав Кармель далі та все тільки оглядався на село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною (Марко Вовчок); - А от Тимоха уболіває все, - сказав по паузі Прокіп Іванович, - за свою невдачу тоді: і коня вбито, і вроді як дурно зовсім (А. Головко); Перегуда всю ніч пролежав в щілині, лаючи себе за необережність і досадуючи на відсутність курива (Л. Первомайський); Вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало); Стриманий, небагатослівний, Іван Федорович здавався винуватим, сумним, наче в чомусь розкаювався (О. Сизоненко). - Пор. 1. пожалі́ти.