-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | шипі́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | шипі́мо, шипі́м |
2 особа | шипи́ | шипі́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | шипі́тиму | шипі́тимемо, шипі́тимем |
2 особа | шипі́тимеш | шипі́тимете |
3 особа | шипі́тиме | шипі́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | шиплю́ | шипимо́, шипи́м |
2 особа | шипи́ш | шипите́ |
3 особа | шипи́ть | шипля́ть |
Активний дієприкметник |
шипля́чий |
Дієприслівник |
шиплячи́* |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | шипі́в | шипі́ли |
жін. р. | шипі́ла |
сер. р. | шипі́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
шипі́вши |
Словник синонімів
ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.