ПО́ШЕПКИ (дуже тихо - говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМрозм.,НАПО́ШЕПКИрозм.Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); - Заспокойся, Корнелій! - вона говорила шепотом, перелякано позираючи на вікна (Ю. Смолич); Мати питалася: - Дитя моє, - питала вона, - чи багато там терпів? - Еге, - одказав він теж пошептом (Марко Вовчок); Перша жінка промовила до нього напошепки: - Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).

ЧУ́ТКА[ЧУТКИ́] (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІРрозм.,ГО́МІНрозм., ПРО́СЛУХрозм.,СЛИХзаст.,ПЕРЕ́КАЗИзаст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКАрозм.,СЛА́ВАрозм., ПО́СЛАВКАрозм.,СУД-ПЕРЕСУ́Д[СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ]розм.,ПЕРЕГУ́ДИрозм., ПЕРЕГУ́ДКАрозм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИдіал., ОСУ́ДАдіал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИрозм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИрозм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду - закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); - Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала [Мадярка] довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то [жінка] по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ’яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала"Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). - Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.

I. ШУМ (сукупність різноманітних, перев. незлагоджених звуків), ГО́МІН, ШУМОВИ́ННЯ, ПЕРЕДЗВІ́Нперев. поет., ШТУ́РМАзаст., ЯСИНА́заст., ЛО́СКІТдіал., ОГРО́Мдіал.; ШЕ́ЛЕСТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́ПІТрозм., ЛЕ́ПЕТрозм., ЛО́ПІТрозм., ПО́ШУМпоет., ШВА́РКІТдіал. (глухий, тихий); РО́КІТ, РОКОТА́ННЯ (моря, річки, хвиль). Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (І. Франко); Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чути гучного (Леся Українка); Тут він вперше почув говірливий ручай, Шумовиння зеленого дуба (Л. Забашта); Зовсім зшаленіли весняні струмки й такий підняли передзвін, хоч вуха затуляй! (О. Донченко); Між ними скоїлася буча, штурма (Словник Б. Грінченка); Ви, панове-молодці, Кайданами не стучіте, Ясини не вчиніте (дума); З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (Уляна Кравченко); У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, - гук, огром, тупотить, гуркотить... (Марко Вовчок); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль (В. Кучер); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (М. Томчаній); Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка); Олена, прокинувшись від лопоту дощових батогів по шибках, пролежала без сну до самісінького ранку (Ірина Вільде); Не почуваєш ти, .. Як пролетів повз нас легенький пошум сну (переклад П. Кочура); Шваркіт [ріки] доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (І. Франко); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда); Я знаю синь небес після квітневих бур, .. Дніпра широкого тривожне рокотання (Я. Шпорта). - Пор. I. гуді́ння, 1. шелест.

ПО́ШЕПКИ (дуже тихо - говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМрозм.,НАПО́ШЕПКИрозм.Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); - Заспокойся, Корнелій! - вона говорила шепотом, перелякано позираючи на вікна (Ю. Смолич); Мати питалася: - Дитя моє, - питала вона, - чи багато там терпів? - Еге, - одказав він теж пошептом (Марко Вовчок); Перша жінка промовила до нього напошепки: - Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).

ЧУ́ТКА[ЧУТКИ́] (повідомлення про когось, щось, звичайно ніким не підтверджене), ГО́ВІРрозм.,ГО́МІНрозм., ПРО́СЛУХрозм.,СЛИХзаст.,ПЕРЕ́КАЗИзаст.; ПОГОЛО́СКА, ПО́ГОЛОС, РО́ЗГОЛОС, ПОГОЛО́СОК (вістка, вірогідність якої не встановлено); ПЛІ́ТКА, СПЛІ́ТКА, ПО́ГОВІР, ПОГОВІ́РКАрозм.,СЛА́ВАрозм., ПО́СЛАВКАрозм.,СУД-ПЕРЕСУ́Д[СУДИ́ ТА ПЕРЕСУ́ДИ]розм.,ПЕРЕГУ́ДИрозм., ПЕРЕГУ́ДКАрозм., ЗВО́ДИ ТА ПЕРЕВО́ДИдіал., ОСУ́ДАдіал. (свідомо неправдива або викликана необізнаністю звістка); ШЕ́ПІТ, ШЕ́ПТИрозм. (перев. потаємні); БРЕ́ХНІ, ПОБРЕХЕ́НЬКИрозм. (навмисне викривлені вістки). Чутка про дикий бал у панському дворі пішла по селу й нікого не здивувала (І. Нечуй-Левицький); Той тиждень тільки і було говору та гомону, що за Колісника (Панас Мирний); Прослух між людьми пішов (переклад М. Рильського); Йшли страшні слихи про якогось Кривоноса та його загін, що рубав упень панів (І. Нечуй-Левицький); Тривога обіймала село. Переказам не було кінця (М. Коцюбинський); Пущено було по місту поголоску, що сьогодні засідання суду - закрите (П. Колесник); Недруги пустили поголос, мовби пастух із сином хотіли перевести племінне стадо (К. Гордієнко); Вона вже мусить сама викрити своє ймення, і розголос про се доходить до властей (Леся Українка); Поліна любила переповідати плітки й анекдоти про знайомих (П. Загребельний); - Анеля! І ти можеш допустити на хвилю, що я буду вірити підлим спліткам? (І. Франко); Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір (Т. Шевченко); На цілий місяць дала [Мадярка] довгоязиким жінкам предмет для цікавих поговірок і сміху (О. Маковей); Ненька зітхає, а батенько лає; Слава про мене недобра біжить... Суд-пересуд... Але все те минає (романс); Про чорта тільки пославка, а ніхто того чорта зроду не бачив (Марко Вовчок); Здавалося, що треба було б звикнути до всяких перегудів, але вони й досі боляче шмагали його тіло і гордість (М. Стельмах); Дума б то [жінка] по старовині, щоб і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи: а тут їй зараз у рот і сіла жаба (Г. Квітка-Основ’яненко); Смерть не так страшная, як осуда людськая (П. Чубинський); А скільки було шептів та поговорів на її весіллі про те, як і чому вона "піймала"Порицького (Леся Українка); Насті вже давно хотілося провчити бабу, щоб по хатах брехень не розносила (Я. Качура); А добрість не вважа на злії язики, Не пристають людські до неї побрехеньки (П. Гулак-Артемовський). - Пор. 1. пере́су́ди, повідо́млення.

I. ШУМ (сукупність різноманітних, перев. незлагоджених звуків), ГО́МІН, ШУМОВИ́ННЯ, ПЕРЕДЗВІ́Нперев. поет., ШТУ́РМАзаст., ЯСИНА́заст., ЛО́СКІТдіал., ОГРО́Мдіал.; ШЕ́ЛЕСТ, ШЕ́РЕХ, ШЕ́ПІТрозм., ЛЕ́ПЕТрозм., ЛО́ПІТрозм., ПО́ШУМпоет., ШВА́РКІТдіал. (глухий, тихий); РО́КІТ, РОКОТА́ННЯ (моря, річки, хвиль). Шум і гамір іскристою хвилею зносився над товариством (І. Франко); Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чути гучного (Леся Українка); Тут він вперше почув говірливий ручай, Шумовиння зеленого дуба (Л. Забашта); Зовсім зшаленіли весняні струмки й такий підняли передзвін, хоч вуха затуляй! (О. Донченко); Між ними скоїлася буча, штурма (Словник Б. Грінченка); Ви, панове-молодці, Кайданами не стучіте, Ясини не вчиніте (дума); З неба чорного упали та погасли зорі, впала з лоскотом смерека (Уляна Кравченко); У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, - гук, огром, тупотить, гуркотить... (Марко Вовчок); Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль (В. Кучер); Знову місток і внизу дзюркотливий шепіт чистої, аж до дна прозорої води (М. Томчаній); Вітер затих, тільки з лепетом в річці Хвиля за хвилею йде (Дніпрова Чайка); Олена, прокинувшись від лопоту дощових батогів по шибках, пролежала без сну до самісінького ранку (Ірина Вільде); Не почуваєш ти, .. Як пролетів повз нас легенький пошум сну (переклад П. Кочура); Шваркіт [ріки] доходив до слуху, як тихий, мелодійний гомін (І. Франко); Рокіт ріки у долині В серці ношу і донині (М. Нагнибіда); Я знаю синь небес після квітневих бур, .. Дніпра широкого тривожне рокотання (Я. Шпорта). - Пор. I. гуді́ння, 1. шелест.