ШЕПТА́ТИ (говорити, вимовляти щось дуже тихо), НАШІ́ПТУВАТИ, ШЕПОТА́ТИ[ШЕПОТІ́ТИ], ПРИШІ́ПТУВАТИ, ВИШІ́ПТУВАТИрозм., ШАМОТІ́ТИрозм.,ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШЕЛЕСТІ́ТИрозм.,ПЕРЕШІ́ПТУВАТИдіал. - Док.: шепну́ти, прошепта́ти, нашепта́ти, шепотну́ти, прошепота́ти[прошепоті́ти], ви́шептати, прошамоті́ти, шеле́снути, прошелесті́ти. То всі кричать, то шепчуть тихо (І. Котляревський); Він мені почав нашіптувати, що ніби пролазив учора на самий берег Дніпра (Л. Смілянський); Розгладжує мати папірець рукою, а сама дивиться на свічечку і щось шепоче (І. Багряний); Баби перелякались на смерть і тільки хрестились та нишком шепотіли молитву (І. Нечуй-Левицький); Семениха щиро зітхала й пришіптувала: - Гріхи, гріхи! (Лесь Мартович); - Що це? - ледь вишіптує Юрко з перестраху (П. Козланюк); Мати намагалася звестися на лікоть. Вона опиралася на лаву і щось шамотіла (П. Панч); - Сідай, Іване. Сідайте, дочки, - ледве шелестіли старі Демидові вуста (О. Довженко); Перешіптувала [ворожка] якісь незрозумілі слова (О. Кобилянська).

ШЕПТА́ТИСЯ (розмовляти між собою дуже тихо), ШЕПОТА́ТИСЯ[ШЕПОТІ́ТИСЯ], ПЕРЕШІ́ПТУВАТИСЯ, ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм.,ПЕРЕШУШУ́КУВАТИСЯрозм.;ШЕПТА́ТИ, ШЕПОТА́ТИ[ШЕПОТІ́ТИ] (перев. із сл. один до одного, між собою і т. ін.). Її вистерігали, підглядали; шептались при ній (М. Коцюбинський); Молодиці шепоталися довгенько собі, а там і поснули (Марко Вовчок); Урядовці шепотілись, що тепер їм моторошно їздити по селах (О. Досвітній); Ніхто вже не перешіптувався по кутках, поснуло товариство (О. Гончар); Гудзій за столом президії про щось шушукався з Кузіним (А. Головко); Одні другим шептали, що сліпу Естерку.. ведуть (М. Коцюбинський); Вони йдуть аж у найгустішу кукурудзу далеко й там шепочуть удвійку (П. Козланюк); Єреміїні військові .. почали збиратись вночі докупи і про щось шепотіти поміж собою (І. Нечуй-Левицький).