-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | шельмува́ти |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | шельму́ймо |
| 2 особа | шельму́й | шельму́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | шельмува́тиму | шельмува́тимемо, шельмува́тимем |
| 2 особа | шельмува́тимеш | шельмува́тимете |
| 3 особа | шельмува́тиме | шельмува́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | шельму́ю | шельму́ємо, шельму́єм |
| 2 особа | шельму́єш | шельму́єте |
| 3 особа | шельму́є | шельму́ють |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| шельму́ючи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | шельмува́в | шельмува́ли |
| жін. р. | шельмува́ла |
| сер. р. | шельмува́ло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| шельмо́ваний |
| Безособова форма |
| шельмо́вано |
| Дієприслівник |
| шельмува́вши |
Словник синонімів
ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ [ОСУ́ДЖУВАТИ], СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ [ОГОВО́РЮВАТИ] розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм., УСЛА́ВЛЮВАТИ розм., ОБНО́СИТИ розм., ОБПЛІ́СКУВАТИ розм., ОКЛЕ́ПУВАТИ розм., ШЕЛЬМУВА́ТИ розм., ОСУДЖА́ТИ рідше, ҐАБЗУВА́ТИ діал.; НАГОВО́РЮВАТИ на кого і без додатка, НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИ кого, НАБАЛА́КУВАТИ на кого, розм., НАБРІ́ХУВАТИ розм., КЛЕПА́ТИ розм., НАКЛЕ́ПУВАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВА́ДИТИ на кого, діал. (звичайно - говорити неправду про когось). - Док.: обмо́вити, обсуди́ти [осуди́ти], обговори́ти [оговори́ти], опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́ти діал. облихосло́вити, опащекува́ти діал. наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); - Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); - Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); [Руфін:] Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його [Товкачів] план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); - Ти чого мою доньку ґабзуєш? - скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному [старшому] бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); - Не намовляй, тату, - заперечила дівчина. - Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); - Він, - кажуть, - оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ’яненко); - Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, - всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: - Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. - перемозі над страшною хворобою, - йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); - Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. - Пор. 1. ганьби́ти.
ОСУ́ДЖУВАТИ (виявляти негативне, несхвальне ставлення до кого-, чогонебудь, висловлювати невдоволення), ЗАСУ́ДЖУВАТИ, СУДИ́ТИ, ГУ́ДИТИ, ОГУ́ДЖУВАТИ [ОБГУ́ДЖУВАТИ розм.], ГА́НИТИ, ПЛЯМУВА́ТИ, ОСУДЖА́ТИ рідше, ПЛЯМИ́ТИ рідше, ГАНЬБИ́ТИ підсил., ТАВРУВА́ТИ підсил., ШЕЛЬМУВА́ТИ підсил., ГАНЬБУВА́ТИ підсил., ХУЛИ́ТИ підсил. книжн.; БРИ́ТИ розм. (влучно, гостро). - Док.: осуди́ти, засуди́ти, посуди́ти, огу́дити [обгу́дити], загу́дити, ви́ганити, зга́нити, ви́ганьбити. [Джен:] Я не маю наміру тебе осуджувати, я взагалі не маю права судити твої вчинки (В. Собко); Усі.. засуджували її легковажність (С. Журахович); Вона, пригадуючи свої молоді літа, судила теперішню молодіж (Панас Мирний); Омелян говорить так, що не розбереш, чи хвалить, чи гудить жінку (М. Стельмах); Рай та й годі! А для кого? Для людей. А люде? Не хотять на нього й глянуть, А глянуть - огудять (Т. Шевченко); Кінь як кінь - не поганий і не добрий, Нема за що ганити, Нема за що й похвалити (І. Муратов); Від поконвіку нас повчали, ..Щоб люди злодіїв прощали.. Але стають другі години, Яка от саме настига: Плямують зрадника країни (П. Грабовський); Будучи полум’яним поборником дружби і братерства народів, Франко гнівно таврував царський уряд Росії (з журналу); - Ой, не хули та на Бога. Він може вже й завтра покликати нас на свій суд справедливий (П. Козланюк); На зборах добре брили Василя: "Ледачого, як він, не бачила земля!" (К. Гордієнко). - Пор. докоря́ти.