БУ́ХНУТИСЯрозм. (важко, з силою, з розгону або з глухим звуком, шумом, гуркотом упасти), БУ́ХНУТИрозм., БА́ХНУТИСЯрозм., БЕ́ХНУТИрозм., БЕ́ХНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИСЯрозм., ГРИ́МНУТИрозм., ГРЮ́КНУТИСЯрозм., ГРЯ́КНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИСЯрозм., ГЕ́ПНУТИрозм., ГУ́ПНУТИ, ГУНУ́ТИрозм., БАБА́ХНУТИСЯпідсил., розм.,БАБА́ХНУТИпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРИ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́ЗНУТИпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИСЯпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,БРЬО́ХНУТИпідсил. розм.,ТАРА́ХНУТИСЯ[ТРА́ХНУТИСЯ]підсил. розм.,ТОРО́ХНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЯ́ПНУТИпідсил. розм.,ХРЯ́СНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИСЯпідсил. розм.,ХРЬО́ПНУТИпідсил. розм.,ШЕЛЕ́ПНУТИдіал.,ШЕЛЕ́ПНУТИСЯдіал. - Недок.: бу́хатися, ба́хатися, ге́патися, ге́пати, гу́пати, хря́пати, хрьо́пати. Він.. повернувся в барак і, як ходив, так і бухнувся на койку, не роздягаючись (Г. Коцюба); Пан Никодим бухнув перед нею на коліна і заплакав (П. Колесник); І з височини триповерхового будинку бахнулася вона на стос дров біля чорного ходу (З. Тулуб); Сень виловчився, засвоїв котячу хватку, ринув на дужого німця, ..і той бехнувся, мов тугий мішок (К. Гордієнко); Машина спочатку якось повільно перекинулася, несучись по інерції в провалля. Потім гримнулася з кручі, але не загорілася (І. Ле); Як лежу, то все б, здається, узяла і зробила, а підіймуся, так і гримну... (Панас Мирний); Уляна не вдержалась і прямо як стояла, так грюкнулась на гузир, страшенно завивши (Панас Мирний); Вже в кінці коридора Ярослав, заворонившись, перечепився одразу обома ногами і гепнувся на цементову долівку (Ю. Мушкетик); Гепнеш було так, що самому годі підвестися (Остап Вишня); На долівку часто гупало важке каміння (Г. Епік); Слідом гунула, одколовшись од берега, велика брила рудої землі (П. Колесник); [Іван:] Тут я, як побачив на собі кров, так як стояв, так і бабахнув об землю... (М. Кропивницький); Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Стороженко); Як тільки вийшла Маруся, вона встала, вийшла і знов бебехнула на ліжко (І. Нечуй-Левицький); Так і бризнулась вона губернаторові до ніг (Г. Квітка-Основ’яненко); За цим випала чиясь цеберка з рук, брязнулась об камінь (Д. Бедзик); Генерал фон дер Крок спершу витріщив очі, потім хотів розсердитись і посміхнутися разом, але тут же раптом брязнув навзнак (П. Панч); Молоденький чортик, що його випустили святами пожирувати, з радощів брякнувся прямо в кучугуру снігу (С. Васильченко); Вакула рвонувся, пхнув його куксами у живіт - Гречка не вдержав - і Вакула брякнув долі (Ю. Смолич); Романюка важко брьохнувся, розпластався на кризі (О. Гончар); Із каменем на шиї Мусій брьохнув з берега, його потягла вглиб течія (Ю. Яновський); Акордеон випорснув у нього з рук і з зойком трахнувся об підлогу (О. Гончар); І як стусону у ворота раз, удруге, та так їх з петлями з прогоничем і випер, та вкупі з ними і сам хряпнувся якраз на самого сатану і всю чортову старшину (О. Стороженко); Захлинулась гармонія в руках рябого, потім дико рявкнула і хряснулась об підлогу (Ю. Збанацький); Вона затрусилась і упустила тарілку на поміст. Тарілка хрьопнула й розбилась (І. Нечуй-Левицький). - Пор. I. 1. упа́сти.

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).