-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив шваркону́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   шварконі́мо, шварконі́м
2 особа шваркони́ шварконі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа шваркону́ шварконемо́, шварконе́м
2 особа шварконе́ш шварконете́
3 особа шварконе́ шваркону́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. шваркону́в шваркону́ли
жін.р. шваркону́ла
сер.р. шваркону́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
шваркону́вши

Словник синонімів

КИ́НУТИкого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИрозм.,ЖБУРНУ́ТИрозм.,ЖБУ́РИТИрозм.,ШВИРГНУ́ТИрозм.,ШВИРГОНУ́ТИпідсил.розм.,ШВА́РКНУТИрозм.,ШВАРКОНУ́ТИпідсил.розм.,ХРО́ПНУТИрозм.,БРИ́ЗНУТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.,ПОШПУ́РИТИрозм.,ПОШПУРНУ́ТИрозм.,ШПУ́РИТИдіал.,ПОПЕ́РТИфам.,ПОТИ́РИТИфам.,ПОТУ́РИТИдіал.,ПОПУ́ДИТИдіал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИрозм.,УТИ́РИТИ[ВТИ́РИТИ]розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ[ВЕ́РГТИ]розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИрозм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИрозм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИрозм.,ШУБО́ВСНУТИрозм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ[ВКИ́НУТИ], УВЕ́РГНУТИ[ВВЕ́РГНУТИ]розм.,УВЕ́РГТИ[ВВЕ́РГТИ]розм. (всередину чогось). - Недок.: ки́дати, ки́датисячиммета́ти, шпурля́ти, шпурля́тисячимжбурля́ти, жбурля́тисячимшвирга́ти, швирга́тисячимшпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти[вкида́ти], вверга́ти[уверга́ти]. Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне [писар] шапку об землю (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, - шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку [дерев’яну кульку] на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). - Пор. бу́хнути.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.
ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).