БЕРЕГТИ́ (тримати що-небудь у належному стані, не давати витрачатися; турбуватися про цілість, непошкодженість чого-небудь), ЗБЕРІГА́ТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ХОРОНИ́ТИрозм., СХОРОНЯ́ТИрозм.; ПРИБЕРІГА́ТИ (на майбутнє); ОБЕРІГА́ТИ, ШАНУВА́ТИ (берегти особливо пильно). Нужда та злидні навчають і свого берегти, і чужого глядіти (Панас Мирний); - От що, дядьку Григоре, сіялки, борони, рала, весь реманент бережіть. Найкраще - розберіть його на частини і заховайте (Григорій Тютюнник); Кілька років зберігала Яресьчиха в скрині на самому дні синове срібло (О. Гончар); Труну спускали полотном, що ще баба пряла, хоронила його на сорочки (Ганна Барвінок); Не узятий бійцями трофей, не полотнище битого стягу, - схороняє військовий музей подарунок за нашу відвагу (М. Упеник); - Ноги не куповані, батьківські, то нехай трудяться, а чоботи треба приберегти, бо хто зна, як воно ще буде... (П. Колесник); Оберігаючи свою коштовну здобич, Сагайдачний рушив на Січ Азовським морем (З. Тулуб); - Та ще й повдавались [дочки] в матір: усі чепурні, шанують одежу (І. Нечуй-Левицький). - Док.: зберегти́, схорони́ти; приберегти́; оберегти, пошанува́ти.

БЕРЕГТИ́СЯ (дбати про своє здоров’я, бути уважним до себе), БЕРЕГТИ́із сл. с е б е, СТЕРЕГТИ́СЯрідше, ГЛЯДІ́ТИСЯрозм.; ШАНУВА́ТИСЯ, ШАНУВА́ТИіз. сл. с е б е (берегти себе, дбати про себе). - Док.: поберегти́ся. Прошу тебе, бережися ти і бережи всіх, щоб не слабували (М. Коцюбинський); Я здорова і стережусь (Леся Українка); У матері був свій клопіт - щоб дочка шанувалася, не забувала приготувати собі гарячу їжу (О. Копиленко).

ПОВАЖА́ТИкого, що (відчувати повагу, ставитися з повагою до когось, чогось), ШАНУВА́ТИ, УШАНО́ВУВАТИ[ВШАНО́ВУВАТИ], ЦІНИ́ТИ, ЦІНУВА́ТИ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯкому, чому, підсил., СХИЛЯ́ТИСЯперед ким-чим, підсил., УКЛОНЯ́ТИСЯ[ВКЛОНЯ́ТИСЯ]перед ким-чим, підсил., ОБО́ЖНЮВАТИпідсил., ОБО́ЖУВАТИпідсил., ПРИЗНАВА́ТИрозм., МАТИ ЗГЛЯДЬна кого-що, розм.,ПРА́ЗНУВАТИрозм., ПОЧИ́ТУВАТИ[ПОЧИТА́ТИ]книжн., БЛАГОГОВІ́ТИперед ким, підсил. книжн., БОГОТВОРИ́ТИпідсил. книжн., ОБОГОТВОРЯ́ТИпідсил. рідко, НА́ВИДІТИдіал.Сього чоловіка всі поважали змолоду (Марко Вовчок); - В якому чині будеш? - спитав Тарас. - Полковник. Чи курінний по-нашому. - А козаки шанують тебе? - Напевно... (Вас. Шевчук); Коли вмирає велика людина, пам’ять її вшановують (В. Еллан); З ним вона любила розмовлятий заєдно бажала його товариства. Цінила його далеко вище від свого мужа (Лесь Мартович); - Я ціную шляхтича по битвах та по героїчних вчинках (І. Нечуй-Левицький); Геніїв між нами небагато, То чому б не поклонятись їм? (В. Симоненко); - За якийсь час я був заворожений цією сильною натурою, слухаючи його розповіді про різні надзвичайні пригоди. Я просто схилявся перед ним (Я. Баш); - Я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило (Панас Мирний); Він обожнював і класиків,.. і не народжених класиками чесних середняків (А. Крижанівський); Я довідався, що десь коло нас близько мешкає молода швачка, яка ані в Бога не вірує, ані панів не признає (В. Стефаник); [Мусій:] Усе нашого Мартина почитують. Мабуть, люблять: добрий чоловік (Б. Грінченко); - Уговорюй його, як жінка: він тебе почитає, кохає щиро, може, тебе послухає (Панас Мирний); Діти не тільки любили його, а благоговіли перед ним (В. Канівець); Вона нарешті знайшла кому поклонятися, кого боготворити (М. Слабошпицький); Саїнів усі в селі любили й навиділи (Марко Черемшина).

ЧАСТУВА́ТИ (щиро й радо запрошувати когось поїсти, випити тощо), ПРИГОЩА́ТИ[ПРИГО́ЩУВАТИ], УГОЩА́ТИ[ВГОЩА́ТИ]розм., ГОСТИ́ТИрозм., ПО́ШТУВАТИрозм., ШАНУВА́ТИрозм., ПРИШАНО́ВУВАТИрозм., ТРАКТУВА́ТИрозм., ВІТА́ТИрозм.; УКОНТЕНТО́ВУВАТИ[ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ]заст. (щедро); ПРИЙМА́ТИ (у себе); ПІДНО́СИТИ (подаючи страву, питво тощо); ПОЇ́ТИ, МОГОРИЧИТИрозм. (горілкою, вином тощо). - Док.: почастува́ти, участува́ти[вчастува́ти], пригости́ти, угости́ти[вгости́ти], погости́ти, попо́штувати, ушанува́ти[вшанува́ти], пошанува́ти, пришанува́ти, утрактува́ти[втрактува́ти], уконтентува́ти[вконтентува́ти], прийняти, піднести, помогори́чити[помогоричува́ти]розм.- Ганно, чого задумалась - шануй гостя дорогого. Край, насипай, частуй! (Марко Вовчок); Вона пригощала Оксану всім, чим була багата (С. Чорнобривець); - Гості мої милі, чим же вас угощати, чим приймати? (Грицько Григоренко); Почали [люди] мене гостити вареними яйцями й паляницею (Ганна Барвінок); Галочка.. кинулася поштувати його то тим, то сим (Г. Квітка-Основ’яненко); Маланка з матір’ю.. ламали голови, як вшанувати дорогого гостя (К. Гордієнко); - Горенько тяжке! Чим же тебе й пришанувати? Хіба яєчню спекти? (Л. Яновська); - Здоров був, братику. Бач, як гарно в нас трактують гостей? (П. Куліш); - Гарні гості, та не знаю, чим вас і вітати (І. Нечуй-Левицький); Він уконтентував їх так добре, що поїхали вони від його цілком задоволені (Б. Грінченко); Народу було багато. Мати підносила гостям горілку. За добрим українським звичаєм гості відмовлялися, а мати ласкаво припрошувала (О. Довженко); Коли вмер [чоловік], вдова гуляла, справляла вечорниці, поїла парубків, а про ґаздівство не дбала (Н. Кобринська). - Пор. 2. віта́ти.