-1-
іменник чоловічого роду, істота

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний чорнокни́жник чорнокни́жники
родовий чорнокни́жника чорнокни́жників
давальний чорнокни́жникові, чорнокни́жнику чорнокни́жникам
знахідний чорнокни́жника чорнокни́жників
орудний чорнокни́жником чорнокни́жниками
місцевий на/у чорнокни́жникові, чорнокни́жнику на/у чорнокни́жниках
кличний чорнокни́жнику чорнокни́жники

Словник синонімів

ЧАКЛУ́Н (людина, яка займається чаклунством), ЧАРІВНИ́К, МАГ, ХАРАКТЕ́РНИК, ЗНА́ТНИ́К, ЧАРОДІ́Й, ЧАРОДІ́ЙНИК, ЧУДОДІ́Йзаст., МОЛЬФА́Рдіал., ЧУДЕ́СНИКзаст., ЧОРНОКНИ́ЖНИКзаст., ВІДЬМА́Кзаст.; ЗАКЛИНА́Чзаст., ЗАКЛИНА́ТЕЛЬзаст. (той, хто діє заклинанням); ШЕПТУ́Нзаст., ШЕПТІ́Йзаст. (той, хто промовляє наговір, приворот); ВОЛХВ (у давніх слов’ян); ВОРОЖБИ́Тзаст., ХИМОРО́ДНИКзаст. (той, хто ворожить); ШАМА́Н (у племен, релігія яких ґрунтується на культі духів, магії). - Вони кидалися до шаманів і чаклунів, волали, молилися, бурмотіли закляття (З. Тулуб); [Мар’яна:] Сербине, може, ти чарівник? Нарай мені таких чар, щоб можна було привертати людей! (С. Васильченко); За Абдулаєвим ходить слава східного чародія і мага (Григорій Тютюнник); - Це характерник, - сказав хтось біля Ярошенків. - Заворожує зброю і кулі так, що своїм не шкодять, а ворога б’ють (О. Маковей); Прадід стояв, мов знатник, що знає всі весняні тайни (Ю. Яновський); Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (В. Гжицький); Над розгорнутою картою схилився землемір.. Враження було таке, наче то не землемір, а якийсь всесильний маг, чудодій, що на пожовклій картіоракулі вичитує кожному його долю (І. Кириленко); Іван простягав руку у сю скупу зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких (М. Коцюбинський); [2-га дівчина:] Він відьмак, з чортами знається (М. Старицький); - Я.. бачу пальми, священний Ганг, храми Мадраса, бородатих синкхів, заклинателів змій (П. Загребельний); Вмить до послуг його вже стоять: Шептуни, знахарі, ворожбити (С. Воскрекасенко); Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий! (Т. Шевченко); "Що ж, - думає [Петро], - як і се такий химородник? Піду скоріш, щоб справді не вкоїв він якого лиха" (П. Куліш).