-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | чо́вгати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | чо́вгаймо |
2 особа | чо́вгай | чо́вгайте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | чо́вгатиму | чо́вгатимемо, чо́вгатимем |
2 особа | чо́вгатимеш | чо́вгатимете |
3 особа | чо́вгатиме | чо́вгатимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | чо́вгаю | чо́вгаємо, чо́вгаєм |
2 особа | чо́вгаєш | чо́вгаєте |
3 особа | чо́вгає | чо́вгають |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
чо́вгаючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | чо́вгав | чо́вгали |
жін. р. | чо́вгала |
сер. р. | чо́вгало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
чо́вгавши |
Словник синонімів
БРЕСТИ́ (повільно або важко йти), ПЛЕСТИ́СЯ розм., ПЛЕ́НТАТИСЯ розм., ПЛЕ́НТАТИ розм. рідше, ПХА́ТИСЯ розм., ТЕЛЕ́ПАТИ розм., ТЕЛЕ́ПАТИСЯ розм., ТЕЛІПА́ТИСЯ розм., ТЯГТИ́ [ТЯГНУ́ТИ] розм., ТЬО́ПАТИ розм., ТЬО́ПАТИСЯ розм., ТЮ́ПАТИ розм. рідше, ТЮПА́ЧИТИ [ТЮПА́ШИТИ] розм. рідше, ЧОВПТИ́ розм., ЧА́ПАТИ розм., ВОЛОКТИ́СЯ [ВОЛІКТИ́СЯ] підсил. розм., ВОЛОЧИ́ТИСЯ підсил. розм., ПОВЗТИ́ підсил. розм., ЛІ́ЗТИ підсил. розм., КЛИ́ГАТИ розм. рідко, СОВМА́НИТИСЯ розм. рідко, ПЛУГА́НИТИ діал., ПЛУГА́НИТИСЯ діал., ТАРГА́НИТИСЯ діал.; ТЯГТИ́СЯ [ТЯГНУ́ТИСЯ] (про групу людей, що йдуть низкою, колоною і т. ін.); СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ПОСУВА́ТИ розм. (поволі йти); ЧВАЛА́ТИ розм., ЧАЛА́ПАТИ розм., ЧАЛА́ПКАТИ розм., ЧО́ВГАТИ розм., ТАЛА́ПАТИ розм. (іти повільно, важко ступаючи, утворюючи шум). Здалека на шляху він побачив стару Чайчиху. З порожньою торбою за плечима вона поволі брела непротряхлою колією (М. Стельмах); Із скарбом домашнім плетуться воли, - Вертаються люди туди, де жили, - Додому! (І. Нехода); Всю ніч без перепочинку пленталися змучені люди і тварини безкрайньою сухою пустелею (З. Тулуб); Чоловіки в юрмі потроху перемішалися, й скоро Гаврило Якимаха, що плентав іззаду, опинився посередині (Є. Гуцало); Телеграфіст Середа, упрілий і сердитий, пхався по вулиці (П. Панч); І не телепають тут козлоногі лісовики, трави притопчуючи, а лиш ельфи веселі водять беззвучні танки і росу п’ють з похилених квіток (Г. Хоткевич); - Ступай вищою дорогою ...Нема чого селом теліпатися (І. Микитенко); Тягли [хлопці] улицею, мов справжні парубки, співаючи і курячи люльки (П. Куліш); - А в нас раз чи два одвезли [на поле] та й бувайте здорові, тьопайте пішком... Значить, коней і машин жалієте більше, ніж людей? (В. Кучер); - Та йди вже, тьопаєшся! - гукав Федір.. - Встигнемо!.. (І. Ле); Отак.. рипала вона з хати у двір і, загрібаючи ногами торішнє сміття, човпла до хвіртки (Григір Тютюнник); Ми втомлено та дуже повільно чапаємо, як говорить Савка, по наїждженому шляху до нашого милого біленького Кам’янця (Т. Масенко); Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, - За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі - Раби (І. Франко); Важко впряжені в коси цугом, повзли ми, батуючи золоті скиби чужого збіжжя (А. Головко); Маленький похорон звертає в другу вулицю.. Хлопчики померзли, і баби ледво лізуть (В. Стефаник); Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Марко Вовчок); Суне захеканий їжак - несе кудись в’язку сухого листя (П. Козланюк); Коні брели-посувалися ступінь за ступенем (А. Кримський); Чорні, мов земля, пастухи.. чвалають за товаром (В. Кучер); Плугатарі понурі, мовчазні човгали за возами (К. Гордієнко). - Пор. 1. іти́.
ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИ діал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИ розм., ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм., ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ розм., ПРОХО́ДИТИСЯ розм., ФЛАНІ́РУВАТИ заст., розм. (спокійно, повільно, туди і назад); ДИ́БАТИ розм., ДИБУЛЯ́ТИ розм. (важко або невміло переставляючи ноги), ЧО́ВГАТИ (мало піднімаючи ноги, утворювати шурхіт). - Док.: походи́ти, пройти́ся, проходи́тися. Тільки один Чіпка не лягає: ходить, нудиться, карається ... З хати надвір; знадвору в хату (Панас Мирний); Олеся походжала по світлиці з паничами й жартувала (І. Нечуй-Левицький); Тим-то я такий веселий І без палиці ходжаю (В. Самійленко); - Спи, спи, - вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті (Григорій Тютюнник).
ЧО́ВГАТИ (терти, шкребти по якійсь поверхні, утворюючи шарудіння, шерхіт), ША́РКАТИ, ШАРКОТІ́ТИ [ШАРКОТА́ТИ] підсил., ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ [ШУРХОТІ́ТИ] підсил., ШУ́РКАТИ діал.; ШКРЬО́БАТИ розм (взуттям). - Док.: чо́вгнути, ша́ркнути, шу́рхнути, шурхонути підсил. шу́ркнути, шурнути, шкрьо́бнути. По підлозі човгають десятки ніг (М. Чабанівський); Поверх нашвидку зроблених верстатів лежали обаполи, глиці, а по них ритмічно човгали фуганки (І. Кириленко); Хтось ішов по тротуару знизу, кілька пар, чувся сміх, підошви шаркали по асфальту (П. Загребельний); Троє піратів, порадившись, пішли з капітанського містка до радіорубки. Ось їх кроки шаркотять уже по шлюпдеку (М. Трублаїні).