ГО́РДИЙ (сповнений самоповаги; який виражає особисту гідність), ГОРДОВИ́ТИЙ, АМБІ́ТНИЙ, ГОРДІВЛИ́ВИЙ, ГОРДЛИ́ВИЙ, ДУ́МНИЙ, ДУМЛИ́ВИЙ, ЧИ́ННИЙрозм. (сповнений почуття власної гідності). - Ти не знаєш козацьку вдачу - гордий народ! (С. Васильченко); Гордий погляд;- В тобі нема ні кришки гордощів.. Пані повинна бути гордовита, поважна (І. Нечуй-Левицький); Гордовита поза; І сам Карпо Цар, дарма, що був амбітний і гонористий, - раптом став благати Василя Івановича (Ю. Яновський); - Мій брат Лука теж був поет і романтик, - в голосі Степана зазвучали гордливі нотки (І. Волошин); - Чого ж ти така думна? чого погорджаєш поповичами? (А. Свидницький); Де полягла козацькая голова думлива, Виріс там будяк колючий та глуха кропива (Леся Українка).