ДРІБОТІ́ТИ[ДРІБОТА́ТИ]розм. (іти, ходити дрібними, частими кроками), ТЮ́ПАТИрозм.,ТЮПА́ЧИТИ[ТЮПА́ШИТИ]розм.,ДРІБЦЮВА́ТИрозм.,ДРІБУШИ́ТИрозм.,ЧЕБЕРЯ́ТИрозм.,КОПОТІ́ТИрозм.Тьотя Надя знову прив’язувала ковзани й, спотикаючись, дріботіла на ковзанку (В. Канівець); Йде [дідусь] повільно, ступає твердо. За ним дрібоче, перечепивши через плече в’язанкубичків, Коська (Ю. Збанацький); По узбіччю тюпала жінка з дитиною на руках (П. Панч); Чорна постать "отаманова" пляміла спереду. А ти похмурий тюпачив за ним (А. Головко); Дрібцює Марія по зеленотканій веретці-моріжку (Є. Гуцало); Таке воно мале дибає по підгір’ю понад балкою, де ми пасемо, так радісно дрібушить з новеньким торбеням школярським через плече (О. Гончар); Хлопчак починає чеберяти по хатинці незграбними.. чоботищами (М. Стельмах); - Діду! - гукав хлопчик, чимдуж копотячи з гори (Панас Мирний). - Пор. 1. іти́.