частува́ння
1
іменник середнього роду
| відмінок | однина | множина |
| називний | частува́ння | |
| родовий | частува́ння | |
| давальний | частува́нню | |
| знахідний | частува́ння | |
| орудний | частува́нням | |
| місцевий | на/у частува́нні, частува́нню | |
| кличний | частува́ння* |
ЧАСТУВА́ННЯ, ПОЧАСТУ́НОК діал., ПОЧЕ́СТКА етн., ПОЧЕ́СНЕ етн., ПРИГОЩА́ННЯ, УГОЩА́ННЯ [ВГОЩА́ННЯ] розм., ПО́ШТУВАННЯ розм., ШАНУВА́ННЯ розм.; ПРИЙМА́ННЯ. - Семен привів з собою сусіда. Пішла бесіда, частування (М. Коцюбинський); Після полуденку та почастунку скрипники розігралися, а челядь з легінями розтанцювалася (Марко Черемшина); Чи хрестини, чи похрестини, тільки людям почестку дасть [шинкарка] (Ганна Барвінок); - А коли я не з жадним інтересом, а так вільно, до доброго сусіда з почесним приходжу? (І. Франко). - Пор. 1. частува́ти.