зна́ти ціну́ кому, чому. 1. Визнавати, цінувати кого-, що-небудь. [3-й вартовий (від храму):] Не стало Гектора, не стало й глузду. О, той не марнував би часу нам, Не збиткувався б над підвладним людом,— Сам був герой, та й іншим ціну знав, а сі... (Леся Українка).
2. Дорожити чим-небудь, берегти щось. Максим тепер уже знав ціну життю, не кидався так, як замолоду в саме, мовляв, пекло (Панас Мирний); Любий дядьку! Та от бачу, що і я не знала ціни часові та марнувала його без пуття, а тепер мені все здається, що він від мене втікає, і не знаю, як би його затримати (Леся Українка); Трудовій він знав ціну хвилині: у всі дні — як на передовій... (П. Дорошко).