НАВО́ДИТИ (надавати зброї, оптичному приладу і т. ін. певної спрямованості, повертаючи в бік когось, чогось),НАСТАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, СПРЯМО́ВУВАТИ, СКЕРО́ВУВАТИ, НАПРЯМЛЯ́ТИрідше;НАЦІ́ЛЮВАТИ[НАЦІЛЯ́ТИ] (на якусь конкретну, точну ціль). - Док.: навести́, наста́вити, напра́вити, спрямува́ти, скерува́ти, напрями́ти, наці́лити. Літні дами наводили лорнети, здалека оглядаючи молодих гвардійців (П. Кочура); Двоє кремезних перм’яків помчали навздогін, наставивши на нього вила, як на ведмедя (З. Тулуб); Хотів був [хорунжий] стріляти, та скорчена рука не змогла направити постріл (О. Довженко); Німець спрямував ліхтар на старшину (О. Гончар); Стахурський скерував бінокль на річку (Ю. Смолич); [Марко (витягає револьвера й напрямляє в інженера):] Підходь сюди! (М. Ірчан); Радісно повискуючи, він кинувся на Тоську, затиснувши в руці кинжал, націлюючи йому в шию (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. ці́литися.

ЦІ́ЛИТИСЯчим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ[НАЦІЛЯ́ТИСЯ], ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ[ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ], НАМІРЯ́ТИСЯрозм., ЦІЛЯ́ТИрозм., ЦІЛЯ́ТИСЯрозм., ПОЦІЛЯ́ТИрозм., ЛУ́ЧИТИрозм., МІ́РЯТИдіал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯрозм. (з рушниці). - Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); [Ніна:] Як ви сміли стріляти в кімнаті! [Сусляєв:] Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); - Міряй в око [ведмедя], боярине! - шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). - Пор. 1. наво́дити.

НАВО́ДИТИ (надавати зброї, оптичному приладу і т. ін. певної спрямованості, повертаючи в бік когось, чогось),НАСТАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, СПРЯМО́ВУВАТИ, СКЕРО́ВУВАТИ, НАПРЯМЛЯ́ТИрідше;НАЦІ́ЛЮВАТИ[НАЦІЛЯ́ТИ] (на якусь конкретну, точну ціль). - Док.: навести́, наста́вити, напра́вити, спрямува́ти, скерува́ти, напрями́ти, наці́лити. Літні дами наводили лорнети, здалека оглядаючи молодих гвардійців (П. Кочура); Двоє кремезних перм’яків помчали навздогін, наставивши на нього вила, як на ведмедя (З. Тулуб); Хотів був [хорунжий] стріляти, та скорчена рука не змогла направити постріл (О. Довженко); Німець спрямував ліхтар на старшину (О. Гончар); Стахурський скерував бінокль на річку (Ю. Смолич); [Марко (витягає револьвера й напрямляє в інженера):] Підходь сюди! (М. Ірчан); Радісно повискуючи, він кинувся на Тоську, затиснувши в руці кинжал, націлюючи йому в шию (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. ці́литися.

ЦІ́ЛИТИСЯчим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ[НАЦІЛЯ́ТИСЯ], ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ[ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ], НАМІРЯ́ТИСЯрозм., ЦІЛЯ́ТИрозм., ЦІЛЯ́ТИСЯрозм., ПОЦІЛЯ́ТИрозм., ЛУ́ЧИТИрозм., МІ́РЯТИдіал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯрозм. (з рушниці). - Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); [Ніна:] Як ви сміли стріляти в кімнаті! [Сусляєв:] Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); - Міряй в око [ведмедя], боярине! - шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). - Пор. 1. наво́дити.