НАТЯКА́ТИна кого-що, про кого-що і без додатка (говорити натяками, натяками наводити на що-небудь); ЗАКИДА́ТИпро кого-що, розм.,ЦІ́ЛИТИу кого-що, розм.,ПОЦІЛЯ́ТИу кого-що, розм. (маючи на увазі кого-, що-небудь, говорити про це непрямо, натяками). - Док.: натякну́ти, заки́нути. - За нашими даними й він би не проти, - каже директор, знову натякаючи на механіка. - Обоє ще молоді, міцну сім’ю створили б... (О. Гончар); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дніпрова Чайка); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справжні (С. Журахович); Барабаш уловив якийсь натяк, до Васюти: - Про кого це? - Васюта пом’явся трохи. Тоді Сашко сам: - Коли б чи не в мене поціля (А. Головко).

ЦІ́ЛИТИ (мати на увазі, на меті когось, щось), МІ́ТИТИ, ЦІЛЯ́ТИрозм.Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі (О. Гончар); - Що, в чисту науку мітиш? - роздратовано спитав він. - Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути (Н. Рибак); - Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита... - Ха-ха-ха! - зареготався дехто, зрозумівши, куди це Васюта ціляє (Б. Грінченко).

ЦІ́ЛИТИСЯчим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ[НАЦІЛЯ́ТИСЯ], ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ[ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ], НАМІРЯ́ТИСЯрозм., ЦІЛЯ́ТИрозм., ЦІЛЯ́ТИСЯрозм., ПОЦІЛЯ́ТИрозм., ЛУ́ЧИТИрозм., МІ́РЯТИдіал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯрозм. (з рушниці). - Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); [Ніна:] Як ви сміли стріляти в кімнаті! [Сусляєв:] Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); - Міряй в око [ведмедя], боярине! - шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). - Пор. 1. наво́дити.

НАТЯКА́ТИна кого-що, про кого-що і без додатка (говорити натяками, натяками наводити на що-небудь); ЗАКИДА́ТИпро кого-що, розм.,ЦІ́ЛИТИу кого-що, розм.,ПОЦІЛЯ́ТИу кого-що, розм. (маючи на увазі кого-, що-небудь, говорити про це непрямо, натяками). - Док.: натякну́ти, заки́нути. - За нашими даними й він би не проти, - каже директор, знову натякаючи на механіка. - Обоє ще молоді, міцну сім’ю створили б... (О. Гончар); Нишком та скоком-боком таки доступилися дехто з людців та закинули панії про всякі економічні справи (Дніпрова Чайка); Остапчук прекрасно розумів, куди цілить Данилевський. Який секретар райкому не хотів би, щоб строки в нього були справжні (С. Журахович); Барабаш уловив якийсь натяк, до Васюти: - Про кого це? - Васюта пом’явся трохи. Тоді Сашко сам: - Коли б чи не в мене поціля (А. Головко).

ЦІ́ЛИТИ (мати на увазі, на меті когось, щось), МІ́ТИТИ, ЦІЛЯ́ТИрозм.Ця розмова безпосередньо цілила вже в особу виконроба товариша Красулі (О. Гончар); - Що, в чисту науку мітиш? - роздратовано спитав він. - Чув я, що просто одразу в академіки хочеш плигнути (Н. Рибак); - Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита... - Ха-ха-ха! - зареготався дехто, зрозумівши, куди це Васюта ціляє (Б. Грінченко).

ЦІ́ЛИТИСЯчим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ[НАЦІЛЯ́ТИСЯ], ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ[ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ], НАМІРЯ́ТИСЯрозм., ЦІЛЯ́ТИрозм., ЦІЛЯ́ТИСЯрозм., ПОЦІЛЯ́ТИрозм., ЛУ́ЧИТИрозм., МІ́РЯТИдіал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯрозм. (з рушниці). - Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); [Ніна:] Як ви сміли стріляти в кімнаті! [Сусляєв:] Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); - Міряй в око [ведмедя], боярине! - шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). - Пор. 1. наво́дити.