-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | ціди́тися, ціди́тись |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | |
2 особа | | |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | | |
2 особа | | |
3 особа | ціди́тиметься | ціди́тимуться |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | | |
2 особа | | |
3 особа | ці́диться | ці́дяться |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
ці́дячись* |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | ціди́вся, ціди́всь | ціди́лися, ціди́лись |
жін. р. | ціди́лася, ціди́лась |
сер. р. | ціди́лося, ціди́лось |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
ціди́вшись |
Словник синонімів
ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ [ЦВІ́ГАТИ] діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ [ЙТИ], ЦЕБЕНІ́ТИ [ЦИБЕНІ́ТИ] підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ [ЦЮРИ́ТИ] розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ [ЧУРІ́ТИ] діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, - Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. - Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли [дівчата] дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б’є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); [Полікарп Іванович:] Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся - мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати - кров б’є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. - І кров не йде! (О. Гончар); [Максим:] Та ви ж хоч сорочкою руку зав’яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, - сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ’яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там [у храмі].. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); - Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам’яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). - Пор. 1. витіка́ти.
ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо - крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ [ПРОМИ́КУВАТИСЯ] розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ [УДИРА́ТИСЯ] (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ [ПРОРІЗА́ТИ] що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ [ПРОРІЗА́ТИСЯ], ВРІ́ЗУВАТИСЯ [ВРІЗА́ТИСЯ], УРІ́ЗУВАТИСЯ [УРІЗА́ТИСЯ], ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ [ВВІХО́ДИТИ] [УХО́ДИТИ] [УВІХО́ДИТИ] (всередину чогось). - Док.: прони́кнути [прони́кти], пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися [просотитися рідше], проціди́тися, прося́кнути [прося́кти], пробра́тися, добра́тися [дібра́тися], промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися [проде́ртися], вде́ртися [уде́ртися], прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися [урізатися], просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти [протя́ти], ввійти́ [увійти́]. Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, - лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). - Пор. 1. наби́тися.
СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне - переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо - падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).