-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ціди́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ціді́мо, ціді́м
2 особа ціди́ ціді́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ціди́тиму ціди́тимемо, ціди́тимем
2 особа ціди́тимеш ціди́тимете
3 особа ціди́тиме ціди́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ціджу́ ці́димо, ці́дим
2 особа ці́диш ці́дите
3 особа ці́дить ці́дять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ці́дячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ціди́в ціди́ли
жін. р. ціди́ла
сер. р. ціди́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ці́джений
Безособова форма
ці́джено
Дієприслівник
ціди́вши

Словник синонімів

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИзаст.,ПОВІДА́ТИзаст.,ПРОРІКА́ТИпоет.,РЕКТИ́заст., поет., БА́ЯТИфольк., ДЕ́ЙКАТИдіал.;ВІЩА́ТИзаст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИвульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИрозм., ВИЦІ́ДЖУВАТИрозм. (неохоче, недбало);ПРОЦІ́ДЖУВАТИрозм. (перев. із сл. крізь зуби - повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо - чітко, роздільно); РУБА́ТИрозм. (різко); ГРИМІ́ТИрозм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИзневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе - через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИрозм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИрозм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом);ШИПІ́ТИрозм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів’я); - Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); - Я теж москвич, - тихо проказує капітан (А. Хижняк); - Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! - вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); - Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, - мовляв один розумний лях, - До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); - Як же я верну зі школи без кожуха? - повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: - Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); [Печериця:] Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); - Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); - Я теж тут не гуляв, сину, - тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); - Та я тут недавно. Приїхав трохипідробити, - цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); - Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, - занепокоєно проціджує [Гнат] крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); - Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, - карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); - Демонстрацію ліквідовано, сер, - сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: - Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); - Негарчи. Справлю і собі, і тобі [чоботи] (М. Стельмах); - Ти тепер найстарший у громаді, - гримів Степан. - Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); - Ви... ви... - хрипить пан Микола, - ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: - Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); - Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, - нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); - Орли сини мої, орли! - стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала [Венера] хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: - Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); - Посватав! узяв добро! - шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). - Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.
ЛИ́ТИ (змушувати текти - про рідину), ЛЛЯ́ТИрідше, ЗЛИВА́ТИ, РОЗЛИВА́ТИ рідше,ПРОЛИВА́ТИрідше; ЦІДИ́ТИ (невеликим струменем). - Док.: поли́ти, розли́ти, проли́ти, полля́ти. Люди нащось лили воду відрами в огонь, неначе гралися в якоїсь іграшки (І. Нечуй-Левицький); Нащо в кирницю воду лляти, коли вона і так повна (прислів’я); На готовий хміль хоч води злий, то оп’янієш (прислів’я); Не на те піднявсь я, Щоб кров розливати: Я піднявся, щоб темноті Очі осіяти (П. Куліш); Вночі лив дощ, і небо ще не позбулося брудних хмар, що іноді проливали на Варшаву свої помиї (О. Досвітній); Тільки видно, як десь внизу, під горою, синіє тиха Снов, ліниво цідить свою воду через вузеньке горлечко річища (Ю. Збанацький). - Пор. нали́ти.
ЛИ́ТИ (сильно, безперервно текти - про дощ), ЛЛЯ́ТИрідше,СИ́ПАТИ, ЦІДИ́ТИ, ПЕРІ́ЩИТИпідсил.,ХЛЯ́ПАТИрозм.,ХЛЯПОТІ́ТИпідсил. розм.,ПРА́ТИпідсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ТЮ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́РИТИ підсил. розм.,ПОРО́ТИпідсил. розм.,ХЛЮЩА́ТИпідсил. розм.Осінь була дощова: від другої пречистої як почалися дощі, та день у день лили (Панас Мирний); Вночі лляв дощ (О. Кобилянська); І поїзд помчав повз Муравський, а назустріч сипав густий дощ (П. Автомонов); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); Іван.. дивився у вікно, слухав довколишню метушню і шум зливи, що періщила дощовими батогами (П. Колесник); Надворі свистав вітер та хляпав рясний дощ (І. Франко); Теплий рясний дощ хляпотів усю ніч, наче це була весна, а не середина грудня (Л. Первомайський); Ще хоч би не путь така! А то цілу ніч дощ прав, ще й тепер присипає (Панас Мирний); Дощ репіжить, новий віз і вся упряж мокнуть коло самого навісу (В. Кучер); Надворі тюжить дощ (С. Васильченко); Чи чуєш, як порошить, як зашелестіло, як піжить дощ та крупа? (І. Нечуй-Левицький); А той [вітер] як погнав хмару, як почав пірить дощ (П. Чубинський); Дощ так і поре (Словник Б. Грінченка); Хай хоч ще й дощі холодні хлющатимуть.., все одно швидко настануть чудові теплі дні (Ю. Збанацький). - Пор. 3. іти́, 1. лину́ти.
ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯрідше,ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИпідсил.,ЦІДИ́ТИпідсил.,ЮШИ́ТИпідсил.,СИ́ПАТИСЯрозм.,ХЛЮЩА́ТИрозм.,ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИпідсил. розм.,ТОКУВА́ТИрозм.рідко,ЦВИ́ГАТИ[ЦВІ́ГАТИ]діал.,ХЛЯ́НУТИдіал.,БУ́РИТИпідсил. діал.;ІТИ́[ЙТИ], ЦЕБЕНІ́ТИ[ЦИБЕНІ́ТИ]підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ[ЦЮРИ́ТИ]розм.,ЦЮРКОТА́ТИпідсил. розм.,ЦЮРКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЧЮРИ́ТИ[ЧУРІ́ТИ]діал.,ЧУ́РКАТИдіал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, - Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. - Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли [дівчата] дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б’є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); [Полікарп Іванович:] Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся - мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати - кров б’є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токуєпо узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. - І кров не йде! (О. Гончар); [Максим:] Та ви ж хоч сорочкою руку зав’яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, - сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменілана квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ’яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там [у храмі].. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); - Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам’яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). - Пор. 1. витіка́ти.
НАЦІДИ́ТИ (цідячи, налити яку-небудь кількість чогось), УЦІДИ́ТИ[ВЦІДИ́ТИ], НАТОЧИ́ТИ, УТОЧИ́ТИ[ВТОЧИ́ТИ] (за допомогою крана, через отвір у бочці і т. ін.). - Недок.: наці́джувати, уці́джувати (вці́джувати) нато́чувати, уто́чувати[вто́чувати]. Лейтенант дістав із-під столу одну й другу пляшку, перекинув над склянкою, але націдив лише кілька крапель (П. Панч); Вона стояла віддалік коло крана за буфетом і наточувала пиво (С. Тудор); "Поліз у погріб я дулівки ще вточити" (Л. Глібов). - Пор. 1. нали́ти, 1. ціди́ти.
ПИ́ТИщо і без додатка (вгамовувати спрагу якою-небудь рідиною), СПИВА́ТИрозм., ПИ́ТОНЬКИпестл. дит., ПИТКИпестл. дит.; ПИВА́ТИрозм. (часто, не раз); ПОПИВА́ТИ, ПОСМО́КТУВАТИ, ПОТЯ́ГУВАТИ (потроху, час від часу); СМОКТА́ТИрозм.,ЦІДИ́ТИрозм. (повільно, пропускаючи рідину крізь зуби); СЬО́РБАТИрозм., ПОСЬО́РБУВАТИ розм.,ПРИСЬО́РБУВАТИрозм. (повільно, перев. видаючи при цьому характерні звуки); ХЛЕБТА́ТИ[ХЛЕПТА́ТИ]розм., ХЛЕБЕСТА́ТИрозм., ХЛИ́СЬКАТИдіал. (про тварин - захоплюючи рідину язиком; про людину - перев. невеликими ковтками); СМАКУВА́ТИщо, чим, ТЯГТИ́[ТЯГНУТИ]що, ЦМУ́ЛИТИ[ЦМО́ЛИТИ]що, розм. (повільно, насолоджуючись); КОВТА́ТИ розм.,ГЛИТА́ТИрозм. (із сл. на означення рідини - жадібно, великими ковтками); ХЛИСТА́ТИрозм., ДУ́ТИрозм., ДУ́ДЛИТИ вульг.,ЖЛУКТИ́ТИ[ЖЛУКТА́ТИ] вульг., ЛИГА́ТИвульг. (жадібно, випиваючи велику кількість). [Лукаш:] Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров?Спивай!Спивай! (Леся Українка); І їстоньки - не їм, і питоньки - не п’ю. Та виглядаю все зозуленьку мою (Л. Глібов); - Івась просив їстки і питки (Панас Мирний); Скульптор сидів на ґанку біля контори і спокійно попивав добуту з чемодана мінеральну воду (О. Гончар); Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво (Ю. Смолич); Проценко потягував старе смаковите винце, Рубець смакував крутий та солодкий час (Панас Мирний); В загоні триста корів; яка лежить, яка стоїть, інша смокче воду з чаші автопоїлки (І. Волошин); Батюта.. неквапно цідить пиво (Є. Гуцало); Дорош.. устав, напився води (чути було, як він жадібно, спрагло сьорбав її з кухля) (Григорій Тютюнник); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо по-собачому хлебтати (О. Гончар); - Годі вже хлептать цей чай! (І. Нечуй-Левицький); Так і смаже уста, так і суше у роті. Раз по раз вона хлиська воду (Панас Мирний); Хома Лихо припадає до відра, довго тягне холодну чисту воду (К. Гордієнко); А чорниця п’є - не нап’ється. - Вона, мабуть, вже цілісіньке відерце вицмулила, - кажу, - та все цмулить (Марко Вовчок); Цмолить [худоба], прихекуючи, забиває спрагу після душної ночі в хліві, п’є не нап’ється (Григорій Тютюнник); Огей байдуже, поволі ковтає чай (О. Досвітній); Він дожидавсь тогді вертепа, Хлистав з нудьги Охтирський мед (І. Котляревський); Вже чого-чого, а молока по самі очі вистачає. І сама п’є, з відра прямо дудлить, і додому несе (І. Рябокляч); Микола той чай жлуктить, як віл (М. Рудь); - Видно, що якби ви зварили в себе дома кисіль із магазинного сушняку, то так би не лигали, як тепер (Григорій Тютюнник).
ЦІДИ́ТИ (пропускати рідину крізь щось для очищення), ПРОЦІ́ДЖУВАТИ, ПЕРЕЦІ́ДЖУВАТИ (повторно, заново чи багато). - Док.: проціди́ти, переціди́ти. А я тії корови, співаючи, дою, А я те молоко, танцюючи, ціжу (П. Чубинський); - Беруть йоржів, відварюють. Потім починають їх проціджувати (О. Довженко); Невістка - чорнява, низенька, прудка та жвава молодичка - внесла дійницю, перецідила молоко (Л. Яновська). - Пор. націди́ти.
ЦІДИ́ТИ (повільно або крізь вузький отвір випускати рідину, іноді сипку речовину), ТОЧИ́ТИ, ВИЦІ́ДЖУВАТИ, ВИТО́ЧУВАТИ, ПЕРЕТО́ЧУВАТИ (в іншу посудину). - Док.: ви́цідити, ви́точити, переточити. Із барил вино цідили, Молоде, шумне вино (Л. Первомайський); - Певно, оце моя матушка почула, що я горілку точу, та так нагнала, що я насилу втік (І. Нечуй-Левицький); Гурт хлопців підійшов до столу, вони виціджують із графинів густу виноградну каламуть (О. Гончар); Розплакуються берези, і винахідливий ветеринар Гнат Яворина виточує з них сік для поранених і простуджених (В. Земляк); [Марія:] Ходім поможете хоч ви переточить горілку (І. Карпенко-Карий).

Словник фразеологізмів

ціди́ти / проціди́ти крізь зу́би, зневажл. Говорити неохоче або невиразно, ледве розтуляючи рот. Але агроном Горлов — непохітний. Він щось цідить кризь зуби .. про те, що тут [у радгоспі] досі не навчилися прислухатися до голосу сільськогосподарських авторитетів (П. Оровецький); Майор, не обертаючись, люто цідить крізь зуби: — Негайно ж, негайно замовкніть! Бракувало ще, щоб підлеглі... [бунтували] (Н. Тихий); Молодий стурбований голос щось тихо промовив до кулеметника. Той крізь зуби злостиво і спокійно процідив: — Зараз, товаришу командир (М. Стельмах). ціди́ти слова́ крізь зу́би. А Сафатові повиділося, що Стрибог, мабуть, хоче хмуритися; тим-то низенько склонився й несміло цідив слова крізь зуби (Л. Мартович).

ціди́ти слова́ (сло́во за сло́вом, сло́во по сло́ву). Говорити повільно, неквапливо, невиразно, ніби неохоче. Вона [Маланка] цідила слова, немов отруту (М. Коцюбинський); — А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму боці? Совість заговорила? — цідив слова Мірошниченко (М. Стельмах); Обидві вони цідили слово за словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли якісь закони доброго розуму і високої вподоби (І. Нечуй-Левицький); — Працюю в котловані гідростанції. Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити,— цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба).

ціди́ти / проціди́ти крізь зу́би, зневажл. Говорити неохоче або невиразно, ледве розтуляючи рот. Але агроном Горлов — непохітний. Він щось цідить кризь зуби .. про те, що тут [у радгоспі] досі не навчилися прислухатися до голосу сільськогосподарських авторитетів (П. Оровецький); Майор, не обертаючись, люто цідить крізь зуби: — Негайно ж, негайно замовкніть! Бракувало ще, щоб підлеглі... [бунтували] (Н. Тихий); Молодий стурбований голос щось тихо промовив до кулеметника. Той крізь зуби злостиво і спокійно процідив: — Зараз, товаришу командир (М. Стельмах). ціди́ти слова́ крізь зу́би. А Сафатові повиділося, що Стрибог, мабуть, хоче хмуритися; тим-то низенько склонився й несміло цідив слова крізь зуби (Л. Мартович).

ціди́ти слова́ (сло́во за сло́вом, сло́во по сло́ву). Говорити повільно, неквапливо, невиразно, ніби неохоче. Вона [Маланка] цідила слова, немов отруту (М. Коцюбинський); — А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму боці? Совість заговорила? — цідив слова Мірошниченко (М. Стельмах); Обидві вони цідили слово за словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли якісь закони доброго розуму і високої вподоби (І. Нечуй-Левицький); — Працюю в котловані гідростанції. Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити,— цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба).

ціди́ти слова́ (сло́во за сло́вом, сло́во по сло́ву). Говорити повільно, неквапливо, невиразно, ніби неохоче. Вона [Маланка] цідила слова, немов отруту (М. Коцюбинський); — А ти це чого голос підняв, начебто правда на твоєму боці? Совість заговорила? — цідив слова Мірошниченко (М. Стельмах); Обидві вони цідили слово за словом з таким тоном, неначе на ввесь світ промовляли якісь закони доброго розуму і високої вподоби (І. Нечуй-Левицький); — Працюю в котловані гідростанції. Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити,— цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба).