-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив цокоті́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   цокоті́мо, цокоті́м
2 особа цокоти́ цокоті́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа цокоті́тиму цокоті́тимемо, цокоті́тимем
2 особа цокоті́тимеш цокоті́тимете
3 особа цокоті́тиме цокоті́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа цокочу́ цокотимо́, цокоти́м
2 особа цокоти́ш цокотите́
3 особа цокоти́ть цокотя́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
цокотячи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. цокоті́в цокоті́ли
жін. р. цокоті́ла
сер. р. цокоті́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
цокоті́вши

Словник синонімів

ТОРОХТІ́ТИрозм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТРІЩА́ТИрозм.,ТРІСКОТАТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ] розм.,ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]розм.,ТАРАБА́НИТИрозм., ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]розм., ДРІБОТА́ТИ[ДРІБОТІ́ТИ]розм., СИ́ПАТИрозм., СТРОЧИ́ТИрозм.,СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ]розм., СОКОТА́ТИ[СОКОТІТИ] розм.,СКРЕКОТАТИ[СКРЕКОТІТИ]розм.,СКРЕГОТАТИ[СКРЕГОТІ́ТИ]розм., СОКОРИ́ТИрозм.;ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ]розм., ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ШВАРҐОТА́ТИ[ШВАРҐОТІ́ТИ]розм., ШВАРКОТА́ТИ[ШВАРКОТІ́ТИ]розм., ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИрозм., ПОРОЩИ́ТИрозм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИрозм.,ЦВІРІ́НЬКАТИрозм.,ЦВІРІНЧА́ТИрозм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИрозм.,ЛЯСКОТА́ТИ[ЛЯСКОТІ́ТИ]підсил. розм. (дуже голосно). - А Пріська вже не мовчала й торохтіла: - Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами - так і потягне (Б. Грінченко); - І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. - Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); - Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! - тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: - Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); - Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, - тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); [Людмила:] Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); - Кажу тобі, - витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, - дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п’яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); - Заспокойся, Прокошо, не гарячись, - сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали [паничі] та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); - Чи думаєте - медицина така складна річ? - джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); - Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Чуєш? - шепнув Шаров, - німці цвенькають (В. Минко); Увійшов [Нечипір] у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ’яненко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить, - Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє - інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). - Пор. 1. базі́кати.
ЦО́КАТИ (утворювати своєрідні уривчасті звуки при зіткненні твердих предметів), КЛА́ЦАТИ, ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]підсил., ЦО́РКАТИдіал., ЦОРКОТА́ТИ[ЦОРКОТІ́ТИ]підсил. діал.; ВИЦО́КУВАТИрозм. (раз у раз, часто); ТІ́КАТИ[ТИ́КАТИ]розм., ТА́КАТИрозм., ТІКТА́КАТИрозм., ТОКОТА́ТИ[ТОКОТІ́ТИ]підсил. розм. (про годинниковий механізм). - Док.: цо́кнути, процо́кати, кла́цнути, процокота́ти[процокоті́ти], цо́ркнути, ті́кнути, та́кнути. Цокав на стіні годинник (Ю. Мушкетик); Співуче цокотять по брукові підковані коні (М. Олійник); Мов вітер радісно шумить, вицокують мотори (В. Сосюра); Тихо-тихо в кімнаті, тільки годинник тікає та іноді скрипне перо на папері (Г. Хоткевич); Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї (І. Франко); Гучно такав годинник у Тані на руці (Ю. Смолич); Одноманітно тіктакає годинник на стелі під самим сволоком (І. Чендей).

Словник фразеологізмів

цокоті́ти (цокота́ти, цо́кати) зуба́ми. Тремтіти від холоду, страху і т. ін. — Ну, вже ж для гостей напалять! — відказав пан Турковський.— А завтра будемо зубами цокотіти, вкинула прикро Надя (Леся Українка); — Лишенько! Хоча б у двері не добивалося! — знову цокочучи зубами, прошепотіла Килина (І. Сочивець); Вскочив [Пилипко] у хату, як пуп синій, зубами цокоче (Панас Мирний); — Ой, дядьку, привид! — цокотимо зубами.— Де? — Ой на цвинтарі, там у кущах! (Нар. опов.); На зимового Миколая завжди було холодно, ми цокали зубами (В. Минко). дзвони́ти зуба́ми. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський). ля́скати зуба́ми. Тимко, мокрий, посинілий, ляскаючи зубами, виліз на берег (Григорій Тютюнник). сікти́ зуба́ми. Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (І. Франко).