ТОРОХТІ́ТИрозм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТРІЩА́ТИрозм.,ТРІСКОТАТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ] розм.,ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]розм.,ТАРАБА́НИТИрозм., ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]розм., ДРІБОТА́ТИ[ДРІБОТІ́ТИ]розм., СИ́ПАТИрозм., СТРОЧИ́ТИрозм.,СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ]розм., СОКОТА́ТИ[СОКОТІТИ] розм.,СКРЕКОТАТИ[СКРЕКОТІТИ]розм.,СКРЕГОТАТИ[СКРЕГОТІ́ТИ]розм., СОКОРИ́ТИрозм.;ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ]розм., ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ШВАРҐОТА́ТИ[ШВАРҐОТІ́ТИ]розм., ШВАРКОТА́ТИ[ШВАРКОТІ́ТИ]розм., ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИрозм., ПОРОЩИ́ТИрозм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИрозм.,ЦВІРІ́НЬКАТИрозм.,ЦВІРІНЧА́ТИрозм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИрозм.,ЛЯСКОТА́ТИ[ЛЯСКОТІ́ТИ]підсил. розм. (дуже голосно). - А Пріська вже не мовчала й торохтіла: - Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами - так і потягне (Б. Грінченко); - І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. - Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); - Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! - тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: - Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); - Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, - тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); [Людмила:] Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); - Кажу тобі, - витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, - дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п’яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); - Заспокойся, Прокошо, не гарячись, - сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали [паничі] та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); - Чи думаєте - медицина така складна річ? - джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); - Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Чуєш? - шепнув Шаров, - німці цвенькають (В. Минко); Увійшов [Нечипір] у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ’яненко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить, - Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє - інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). - Пор. 1. базі́кати.

ЦВІРІ́НЬКАТИ (про горобців та деяких інших птахів), ЦВІРІНЧА́ТИ, ЦВІРІНЬКОТА́ТИ[ЦВІРІНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІ́РКАТИ, ЦВІРКОТА́ТИ[ЦВІРКОТІ́ТИ]підсил.,ВИЦВІ́РКУВАТИпідсил. розм.,ЦВІРЧА́ТИ, ЦІВІ́КАТИрозм.,ЦІ́ВКАТИрозм.,ЦІВКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЦВЕ́НЬКАТИрозм.,СВЕРГОТА́ТИ[СВЕРГОТІ́ТИ]розм.,ЦВІГОТА́ТИдіал. - Док.: цвірі́нькнути, цві́ркнути, ціві́кнути, ці́вкнути, цве́нькнути. Горобці цвірінькали над ворітьми (Д. Бедзик); Горобці пирхають між них, цвірінчать (А. Головко); Пташенята цвірінькочуть, що аж серце радується (І. Франко); В нас про це навіть горобці цвіркають (О. Кобилянська); Цвіркочуть горобці (М. Рильський); Гай співа, щебече, цвігоче і вицвіркує (Марко Вовчок); Щоголь цвірчав і затягався (Л. Боровиковський); Синички в цей час стрибали собі, цівікали (О. Іваненко); Тут тільки ластів’ята цівкають у гнізді (О. Гончар); Попід стріху горобчики сверготять (П. Чубинський); Птахи роєм літали над своїм притулком і перелякано цвіготали (з журналу). - Пор. 2. співа́ти.