-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | цвіркоті́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | цвіркоті́мо, цвіркоті́м |
2 особа | цвіркоти́ | цвіркоті́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | цвіркоті́тиму | цвіркоті́тимемо, цвіркоті́тимем |
2 особа | цвіркоті́тимеш | цвіркоті́тимете |
3 особа | цвіркоті́тиме | цвіркоті́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | цвіркочу́ | цвіркотимо́, цвіркоти́м |
2 особа | цвіркоти́ш | цвіркотите́ |
3 особа | цвіркоти́ть | цвіркотя́ть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
цвіркотячи́ |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | цвіркоті́в | цвіркоті́ли |
жін. р. | цвіркоті́ла |
сер. р. | цвіркоті́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
цвіркоті́вши |
Словник синонімів
СЮРЧА́ТИ (про комах - коників, цвіркунів та ін., зрідка про деяких птахів - видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки), СЮ́РКАТИ, СЮРКОТА́ТИ [СЮРКОТІ́ТИ] підсил., ЦВІРЧА́ТИ, ЦВІРКОТА́ТИ [ЦВІРКОТІ́ТИ] підсил., ЦВІ́РКАТИ, ЦЮРЧА́ТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм.; ЦЮРКОТА́ТИ [ЦЮРКОТІ́ТИ] розм., ТЮРЛЮ́КАТИ розм.; ТРІЩА́ТИ, ТРІСКОТА́ТИ [ТРІСКОТІ́ТИ] підсил., ТЕРКОТА́ТИ [ТЕРКОТІ́ТИ], ДЖЕРГОТА́ТИ [ДЖЕРГОТІ́ТИ], ДЖЕРКОТА́ТИ [ДЖЕРКОТІ́ТИ] (утворювати сухі, часто повторювані уривчасті звуки, що нагадують тріск). Нашорошена тиша залягла вже по темних кутках, і тільки під припічком сюрчав цвіркун (П. Панч); Оглушливо цвірчали коники, дзвеніли жайворонки (З. Тулуб); Скот поквапно перебирає бур’янці,.. цвіркочуть коники (К. Гордієнко); Під піччю цвірінькав цвіркун (О. Десняк); А в траві навіть комахи не цюрчали - така спека була (О. Донченко); Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди (М. Рильський); Завзято, мов сотні тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади (М. Коцюбинський); Пташки лящать, теркотять (Панас Мирний); Коники зелені джеркотять в траві (В. Сосюра). - Пор. скрекота́ти.
ЦВІРІ́НЬКАТИ (про горобців та деяких інших птахів), ЦВІРІНЧА́ТИ, ЦВІРІНЬКОТА́ТИ [ЦВІРІНЬКОТІ́ТИ] підсил., ЦВІ́РКАТИ, ЦВІРКОТА́ТИ [ЦВІРКОТІ́ТИ] підсил., ВИЦВІ́РКУВАТИ підсил. розм., ЦВІРЧА́ТИ, ЦІВІ́КАТИ розм., ЦІ́ВКАТИ розм., ЦІВКОТІ́ТИ підсил. розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм., СВЕРГОТА́ТИ [СВЕРГОТІ́ТИ] розм., ЦВІГОТА́ТИ діал. - Док.: цвірі́нькнути, цві́ркнути, ціві́кнути, ці́вкнути, цве́нькнути. Горобці цвірінькали над ворітьми (Д. Бедзик); Горобці пирхають між них, цвірінчать (А. Головко); Пташенята цвірінькочуть, що аж серце радується (І. Франко); В нас про це навіть горобці цвіркають (О. Кобилянська); Цвіркочуть горобці (М. Рильський); Гай співа, щебече, цвігоче і вицвіркує (Марко Вовчок); Щоголь цвірчав і затягався (Л. Боровиковський); Синички в цей час стрибали собі, цівікали (О. Іваненко); Тут тільки ластів’ята цівкають у гнізді (О. Гончар); Попід стріху горобчики сверготять (П. Чубинський); Птахи роєм літали над своїм притулком і перелякано цвіготали (з журналу). - Пор. 2. співа́ти.