-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив цві́ркнути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа цві́ркне цві́ркнуть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. цві́ркнув цві́ркнули
жін.р. цві́ркнула
сер.р. цві́ркнуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
цві́ркнувши

Словник синонімів

ДОКОРЯ́ТИкому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИкому що,КОРИ́ТИкого, КАРТА́ТИкого, ГА́НИТИкого,ВИГОВО́РЮВАТИкому, ВІДЧИ́ТУВАТИкого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИна кого, розм., ПРОБИРА́ТИкого, розм., ПОПРІКА́ТИкого, розм., ТОЧИ́ТИкого, розм.,ПИЛЯ́ТИкого, розм., ПОЇДА́ТИкого, розм., Ї́СТИкого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ[ЦВІ́РКАТИ]кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИкому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИкого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИкого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИна кого, рідко кого, розм., заст.,УКОРЯ́ТИкого, діал., ДОКА́ЗУВАТИкому, діал., ВИПОМИНА́ТИкому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИкому, діал., ДОГАНЯ́ТИкому, діал., УРІКА́ТИ[ВРІКА́ТИ]кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИкого, розм., ШТРИКА́ТИкого, розм. (особливо в’їдливо, дошкульно). - Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути[цві́ркнути], пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́[вректи́], уколо́ти[вколо́ти], штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); - Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей [бесідник], що вони самі тій кривді винні, бо намість з’єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде - дорікає та ганить,і словом, і оком (Марко Вовчок); - А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); - Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); - Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? - нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); [Домаха:] Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); - Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він [хазяїн] поїдав немилостиво (Марко Вовчок); - Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); - І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена - зов’яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: - На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п’яна, впору не з’їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів’я); З шинкаря [Максим] насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). - Пор. 1. осу́джувати.
ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИрозм.;ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ[ЧВІ́РКАТИ]розм.,ЦВІ́РКАТИрозм.,ЦИ́РКАТИрозм. (крізь зуби); ХА́РКАТИрозм.,ХАРКОТІ́ТИрозм. (при кашлі, прочищаючи горло). - Док.: плю́нути, ви́плюнути, сплю́нути, плю́хнути, чви́ркнути[чві́ркнути], цві́ркнути, ци́ркнути, ха́ркнути. Сев часом плював за борт і витирав хусткою обличчя (Ю. Яновський); Кілька разів падав [Тимко], зводився, знову біг, випльовуючи з рота сніг (Григорій Тютюнник); Кирило замовк, запахкав цигаркою, важко спльовуючи перед себе (О. Досвітній); Хлопці й дівчата обтирають у фойє спинами крейду, плюхають насіння (Ю. Мушкетик); Штовхалися, плювалися насінням і словами, потім роздратовано чвиркали крізь зуби (П. Панч); Чутно, як він у темряві чвіркає крізь зуби слиною (І. Микитенко); Фронтовики.. підозріло позирали на статечних дядьків, зневажливо - на дівчат і циркали через губу під ноги (Ю. Смолич); І зачав той нечестивий Харкати, плювати (С. Руданський); Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
ЦВІРІ́НЬКАТИ (про горобців та деяких інших птахів), ЦВІРІНЧА́ТИ, ЦВІРІНЬКОТА́ТИ[ЦВІРІНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІ́РКАТИ, ЦВІРКОТА́ТИ[ЦВІРКОТІ́ТИ]підсил.,ВИЦВІ́РКУВАТИпідсил. розм.,ЦВІРЧА́ТИ, ЦІВІ́КАТИрозм.,ЦІ́ВКАТИрозм.,ЦІВКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЦВЕ́НЬКАТИрозм.,СВЕРГОТА́ТИ[СВЕРГОТІ́ТИ]розм.,ЦВІГОТА́ТИдіал. - Док.: цвірі́нькнути, цві́ркнути, ціві́кнути, ці́вкнути, цве́нькнути. Горобці цвірінькали над ворітьми (Д. Бедзик); Горобці пирхають між них, цвірінчать (А. Головко); Пташенята цвірінькочуть, що аж серце радується (І. Франко); В нас про це навіть горобці цвіркають (О. Кобилянська); Цвіркочуть горобці (М. Рильський); Гай співа, щебече, цвігоче і вицвіркує (Марко Вовчок); Щоголь цвірчав і затягався (Л. Боровиковський); Синички в цей час стрибали собі, цівікали (О. Іваненко); Тут тільки ластів’ята цівкають у гнізді (О. Гончар); Попід стріху горобчики сверготять (П. Чубинський); Птахи роєм літали над своїм притулком і перелякано цвіготали (з журналу). - Пор. 2. співа́ти.