-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив цві́ркати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   цві́ркаймо
2 особа цві́ркай цві́ркайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа цві́ркатиму цві́ркатимемо, цві́ркатимем
2 особа цві́ркатимеш цві́ркатимете
3 особа цві́ркатиме цві́ркатимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа цві́ркаю цві́ркаємо, цві́ркаєм
2 особа цві́ркаєш цві́ркаєте
3 особа цві́ркає цві́ркають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
цві́ркаючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. цві́ркав цві́ркали
жін. р. цві́ркала
сер. р. цві́ркало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
цві́ркавши

Словник синонімів

ДОКОРЯ́ТИкому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИкому що,КОРИ́ТИкого, КАРТА́ТИкого, ГА́НИТИкого,ВИГОВО́РЮВАТИкому, ВІДЧИ́ТУВАТИкого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИна кого, розм., ПРОБИРА́ТИкого, розм., ПОПРІКА́ТИкого, розм., ТОЧИ́ТИкого, розм.,ПИЛЯ́ТИкого, розм., ПОЇДА́ТИкого, розм., Ї́СТИкого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ[ЦВІ́РКАТИ]кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИкому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИкого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИкого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИна кого, рідко кого, розм., заст.,УКОРЯ́ТИкого, діал., ДОКА́ЗУВАТИкому, діал., ВИПОМИНА́ТИкому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИкому, діал., ДОГАНЯ́ТИкому, діал., УРІКА́ТИ[ВРІКА́ТИ]кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИкого, розм., ШТРИКА́ТИкого, розм. (особливо в’їдливо, дошкульно). - Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути[цві́ркнути], пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́[вректи́], уколо́ти[вколо́ти], штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); - Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей [бесідник], що вони самі тій кривді винні, бо намість з’єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде - дорікає та ганить,і словом, і оком (Марко Вовчок); - А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); - Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); - Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? - нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); [Домаха:] Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); - Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він [хазяїн] поїдав немилостиво (Марко Вовчок); - Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); - І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена - зов’яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: - На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п’яна, впору не з’їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів’я); З шинкаря [Максим] насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). - Пор. 1. осу́джувати.
ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИрозм.;ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ[ЧВІ́РКАТИ]розм.,ЦВІ́РКАТИрозм.,ЦИ́РКАТИрозм. (крізь зуби); ХА́РКАТИрозм.,ХАРКОТІ́ТИрозм. (при кашлі, прочищаючи горло). - Док.: плю́нути, ви́плюнути, сплю́нути, плю́хнути, чви́ркнути[чві́ркнути], цві́ркнути, ци́ркнути, ха́ркнути. Сев часом плював за борт і витирав хусткою обличчя (Ю. Яновський); Кілька разів падав [Тимко], зводився, знову біг, випльовуючи з рота сніг (Григорій Тютюнник); Кирило замовк, запахкав цигаркою, важко спльовуючи перед себе (О. Досвітній); Хлопці й дівчата обтирають у фойє спинами крейду, плюхають насіння (Ю. Мушкетик); Штовхалися, плювалися насінням і словами, потім роздратовано чвиркали крізь зуби (П. Панч); Чутно, як він у темряві чвіркає крізь зуби слиною (І. Микитенко); Фронтовики.. підозріло позирали на статечних дядьків, зневажливо - на дівчат і циркали через губу під ноги (Ю. Смолич); І зачав той нечестивий Харкати, плювати (С. Руданський); Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
СЮРЧА́ТИ (про комах - коників, цвіркунів та ін., зрідка про деяких птахів - видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки), СЮ́РКАТИ, СЮРКОТА́ТИ[СЮРКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІРЧА́ТИ, ЦВІРКОТА́ТИ[ЦВІРКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІ́РКАТИ, ЦЮРЧА́ТИрозм.,ЦИ́РКАТИрозм.;ЦЮРКОТА́ТИ[ЦЮРКОТІ́ТИ]розм.,ТЮРЛЮ́КАТИ розм.;ТРІЩА́ТИ, ТРІСКОТА́ТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ], ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ], ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ] (утворювати сухі, часто повторювані уривчасті звуки, що нагадують тріск). Нашорошена тиша залягла вже по темних кутках, і тільки під припічком сюрчав цвіркун (П. Панч); Оглушливо цвірчали коники, дзвеніли жайворонки (З. Тулуб); Скот поквапно перебирає бур’янці,.. цвіркочуть коники (К. Гордієнко); Під піччю цвірінькав цвіркун (О. Десняк); А в траві навіть комахи не цюрчали - така спека була (О. Донченко); Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди (М. Рильський); Завзято, мов сотні тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади (М. Коцюбинський); Пташки лящать, теркотять (Панас Мирний); Коники зелені джеркотять в траві (В. Сосюра). - Пор. скрекота́ти.
ЦВІРІ́НЬКАТИ (про горобців та деяких інших птахів), ЦВІРІНЧА́ТИ, ЦВІРІНЬКОТА́ТИ[ЦВІРІНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІ́РКАТИ, ЦВІРКОТА́ТИ[ЦВІРКОТІ́ТИ]підсил.,ВИЦВІ́РКУВАТИпідсил. розм.,ЦВІРЧА́ТИ, ЦІВІ́КАТИрозм.,ЦІ́ВКАТИрозм.,ЦІВКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЦВЕ́НЬКАТИрозм.,СВЕРГОТА́ТИ[СВЕРГОТІ́ТИ]розм.,ЦВІГОТА́ТИдіал. - Док.: цвірі́нькнути, цві́ркнути, ціві́кнути, ці́вкнути, цве́нькнути. Горобці цвірінькали над ворітьми (Д. Бедзик); Горобці пирхають між них, цвірінчать (А. Головко); Пташенята цвірінькочуть, що аж серце радується (І. Франко); В нас про це навіть горобці цвіркають (О. Кобилянська); Цвіркочуть горобці (М. Рильський); Гай співа, щебече, цвігоче і вицвіркує (Марко Вовчок); Щоголь цвірчав і затягався (Л. Боровиковський); Синички в цей час стрибали собі, цівікали (О. Іваненко); Тут тільки ластів’ята цівкають у гнізді (О. Гончар); Попід стріху горобчики сверготять (П. Чубинський); Птахи роєм літали над своїм притулком і перелякано цвіготали (з журналу). - Пор. 2. співа́ти.

Словник фразеологізмів

цві́кати (цві́ркати, цвірі́нькати) в ві́чі (в о́чі) кому. Дорікати, докоряти кому-небудь чимсь. — То ти смієш мені цвікать в вічі? (І. Нечуй-Левицький); —Заберіть собі те, що віддали. Наче не знаєте, що ваш ґрунт злидні відрізали. Хватить мені цвікати в очі своїм добром (М. Стельмах); Докію вони щодня заставляли йти на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі, що не ходять у поле (В. Кучер); — Гадаєш, мені це мило, як кожний з знайомих приходить і цвірінькає мені в вічі, що ось то вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (О. Кобилянська).

цві́кати (цві́ркати, цвірі́нькати) в ві́чі (в о́чі) кому. Дорікати, докоряти кому-небудь чимсь. — То ти смієш мені цвікать в вічі? (І. Нечуй-Левицький); —Заберіть собі те, що віддали. Наче не знаєте, що ваш ґрунт злидні відрізали. Хватить мені цвікати в очі своїм добром (М. Стельмах); Докію вони щодня заставляли йти на роботу в колгосп, щоб не цвіркали Чумакам у вічі, що не ходять у поле (В. Кучер); — Гадаєш, мені це мило, як кожний з знайомих приходить і цвірінькає мені в вічі, що ось то вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (О. Кобилянська).

цві́ркати че́рез губу́ на що, грубо. Ставитися до чогось з призирством; нехтувати чим-небудь. — Та ти ж, хлопче, любуйсь теперішнім нашим життям, молись на його [нього], тішся ним, уважай його, а не цвіркай через губу на все... (Нар. опов.).