ДОКОРЯ́ТИкому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИкому що,КОРИ́ТИкого, КАРТА́ТИкого, ГА́НИТИкого,ВИГОВО́РЮВАТИкому, ВІДЧИ́ТУВАТИкого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИна кого, розм., ПРОБИРА́ТИкого, розм., ПОПРІКА́ТИкого, розм., ТОЧИ́ТИкого, розм.,ПИЛЯ́ТИкого, розм., ПОЇДА́ТИкого, розм., Ї́СТИкого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ[ЦВІ́РКАТИ]кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИкому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИкого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИкого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИна кого, рідко кого, розм., заст.,УКОРЯ́ТИкого, діал., ДОКА́ЗУВАТИкому, діал., ВИПОМИНА́ТИкому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИкому, діал., ДОГАНЯ́ТИкому, діал., УРІКА́ТИ[ВРІКА́ТИ]кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИкого, розм., ШТРИКА́ТИкого, розм. (особливо в’їдливо, дошкульно). - Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути[цві́ркнути], пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́[вректи́], уколо́ти[вколо́ти], штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); - Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей [бесідник], що вони самі тій кривді винні, бо намість з’єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде - дорікає та ганить,і словом, і оком (Марко Вовчок); - А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); - Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); - Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? - нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); [Домаха:] Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); - Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він [хазяїн] поїдав немилостиво (Марко Вовчок); - Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); - І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена - зов’яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: - На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п’яна, впору не з’їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів’я); З шинкаря [Максим] насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). - Пор. 1. осу́джувати.