БЕРЕГТИ́ (тримати що-небудь у належному стані, не давати витрачатися; турбуватися про цілість, непошкодженість чого-небудь), ЗБЕРІГА́ТИ, ГЛЯДІ́ТИ, ХОРОНИ́ТИрозм., СХОРОНЯ́ТИрозм.; ПРИБЕРІГА́ТИ (на майбутнє); ОБЕРІГА́ТИ, ШАНУВА́ТИ (берегти особливо пильно). Нужда та злидні навчають і свого берегти, і чужого глядіти (Панас Мирний); - От що, дядьку Григоре, сіялки, борони, рала, весь реманент бережіть. Найкраще - розберіть його на частини і заховайте (Григорій Тютюнник); Кілька років зберігала Яресьчиха в скрині на самому дні синове срібло (О. Гончар); Труну спускали полотном, що ще баба пряла, хоронила його на сорочки (Ганна Барвінок); Не узятий бійцями трофей, не полотнище битого стягу, - схороняє військовий музей подарунок за нашу відвагу (М. Упеник); - Ноги не куповані, батьківські, то нехай трудяться, а чоботи треба приберегти, бо хто зна, як воно ще буде... (П. Колесник); Оберігаючи свою коштовну здобич, Сагайдачний рушив на Січ Азовським морем (З. Тулуб); - Та ще й повдавались [дочки] в матір: усі чепурні, шанують одежу (І. Нечуй-Левицький). - Док.: зберегти́, схорони́ти; приберегти́; оберегти, пошанува́ти.

ОХОРОНЯ́ТИ (оберігати кого-, що-небудь від небезпеки, якоїсь загрози і т. ін.), СТЕРЕГТИ́, ПИЛЬНУВА́ТИ, ВАРТУВА́ТИ, ЧАТУВА́ТИ, СТОРОЖИ́ТИ, УБЕЗПЕ́ЧУВАТИ[ВБЕЗПЕ́ЧУВАТИ], СТОРОЖУВА́ТИрозм.,ХОРОНИ́ТИрозм.,СОКОТИ́ТИдіал. - Док.: охорони́ти, устерегти́[встерегти́], убезпе́чити[вбезпе́чити]. Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М. Стельмах); - Доглядатиму, стерегтиму, оберігатиму тепер той лісок і вдень, і вночі (Л. Яновська); Козаки висилали од себе в степи пікети і розвідки, і цим побитом пильнували край од татар і ногайців (О. Стороженко); Ми лавою залізною Вартуєм рідний край (Т. Масенко); Старий лісник чатував великий простір, весь вкритий рівним і ніби перебраним руками людини буком (М. Чабанівський); - Ідіть собі... Я вже тут.. сторожитиму село (Ю. Збанацький); Козацький одяг, добра шабля і слава цілком убезпечили його від усяких несподіванок (Я. Качура); - Я старий уже... Піввіку я сторожував Кзил-Су і злився з нею, розумію її гомін (І. Ле); - Пресвятая Богородице, хорони нас! - стара Текля хрестилася дрібно (Ю. Смолич); В мене такі двері тесовії, що легенько ходять, В мене такі сусідочки, що мене сокотять (коломийка). - Пор. 1. захища́ти.

ХОВА́ТИщо, кого (поміщати що-небудь у таємному місці, надавати комусь таємний притулок), ЗАХО́ВУВАТИрідше; ПРИХО́ВУВАТИ (перев. предмети); ПЕРЕХО́ВУВАТИ, ВИХО́ВУВАТИрідше, СХОРОНЯ́ТИ, УКРИВА́ТИ, СКРИВА́ТИрозм.,ХОРОНИ́ТИрозм. (протягом якогось часу); ХОВА́ТИСЯз чим (класти щось так, щоб інші не знайшли). - Док.: схова́ти, захова́ти, прихова́ти, перехова́ти, ви́ховати, схорони́ти, укри́ти, скри́ти, захорони́ти. Сестра зжалилась, вийняла з скрині тридцять карбованців, останні гроші, які вона про чорний день ховала від свого недбалого чоловіка, оддала братові (Панас Мирний); [Віганд (розлютивсь):] А ти краще від поліції знаєш, котрий ткач злодій, та по скільки починків вовни щотижня приховує (Леся Українка); Його мати, вдовиця, славна була з того, що сидячи зовсім на одшибі, в хатинці під лісом, уміла дуже зручно переховувати товаришів свого сина в критичну хвилину (Г. Хоткевич); Моя матінко..!Де тебе виховати з зими да на літечко? (Ганна Барвінок); Тихо-тихо. Тільки булькає десь перепел, немов поливає пшениці, що дали йому прибуток і схоронили гніздо із його перепілкою та перепелятами (О. Сизоненко); В гущині непроглядній, в западині скель прямовисних Судна свої укриває [Еней] (переклад М. Зерова); Всі кинулись до своїх хат аби хоронити своє добро в ліси (І. Франко); - Іди, іди, мій сину. Ліс тебе більше захоронить, як я (А. Турчинська); У хвилини просвітлення Черниш потай узяв її [гранату].. і заховав під себе. Він ховався з нею, як злодій, щоб не побачив Блаженко (О. Гончар).

ХОВА́ТИ (закопувати в землю померлого), ХОРОНИ́ТИ, ПОГРЕБА́ТИзаст. - Док.: похова́ти, схова́ти, похорони́ти, схорони́ти, погребти́. - Королівно, ясна панно, тяжко буде вам дивитись, як мене ховати будуть простим звичаєм, непишно (Леся Українка); В обідню пору вдарили в дзвін по мертвому. (Саме сьогодні третій день Устинові, хоронити сьогодні) (А. Головко); Не вихваляти Цезаря прийшов я, А погребати (П. Куліш).