-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив холо́нути
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   холо́ньмо
2 особа холо́нь холо́ньте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа холо́нутиму холо́нутимемо, холо́нутимем
2 особа холо́нутимеш холо́нутимете
3 особа холо́нутиме холо́нутимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа холо́ну холо́немо, холо́нем
2 особа холо́неш холо́нете
3 особа холо́не холо́нуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
холо́нучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. холо́в, холо́нув холо́ли, холо́нули
жін. р. холо́ла, холо́нула
сер. р. холо́ло, холо́нуло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
холо́нувши

Словник синонімів

ЗАВМЕ́РТИ (втратити на якийсь час здатність рухатися від сильного душевного потрясіння), ЗАМЕ́РТИ, ОБМЕ́РТИ, ОБМЕРТВІ́ТИ, ПОМЕРТВІ́ТИ, ЗАКЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАХОЛО́НУТИ, ЗАХОЛО́ТИ, ОХОЛО́НУТИ, ОХОЛО́ТИ, ПОХОЛОДІ́ТИ, ПОХОЛО́НУТИ, ПОХОЛО́ТИ, ЗАМЛІ́ТИ[ЗОМЛІ́ТИ], ЗАНІМІ́ТИ, ОНІМІ́ТИ, ЗАТЕ́РПНУТИ, УКЛЯ́КНУТИ[ВКЛЯ́КНУТИ], УКЛЯ́КТИ[ВКЛЯ́КТИ], ОКЛЯ́КНУТИрідше, ЗАДУБІ́ТИпідсил., ЗАЦІПЕНІ́ТИпідсил., ЗАЛЕДЕНІ́ТИпідсил., ОСТОВПІ́ТИпідсил., ЗАКОСТЕНІ́ТИпідсил., ОКОСТЕНІ́ТИпідсил., ОДЕБЕЛІ́ТИпідсил. діал., ЗАКАМ’ЯНІ́ТИпідсил.,ЗАКАМЕНІ́ТИрідше, ОКАМ’ЯНІ́ТИпідсил., ОКАМЕНІ́ТИпідсил. рідше, СКАМ’ЯНІ́ТИпідсил., СКАМЕНІ́ТИпідсил. рідше, ЗАДЕРЕВ’ЯНІ́ТИпідсил., ОДЕРЕВ’ЯНІ́ТИпідсил., ЗАДЕРЕВІ́ТИпідсил. розм., ОДЕРЕВІ́ТИпідсил. розм., ЗАХОЛОДІ́ТИрозм., ЗНЕРУХО́МІТИрідко. - Недок.: завмира́ти, замира́ти, ме́рти, обмира́ти, мертві́ти, закляка́ти, кля́кнути, холо́нути, холоді́ти, замліва́ти[зомліва́ти], німі́ти, те́рпнути, затерпа́ти, укляка́ти[вкляка́ти], окляка́ти, дубі́ти, ціпені́ти, ледені́ти, стовпі́ти, костені́ти, кам’яні́ти, камені́ти, дерев’яні́ти, дереві́ти, нерухо́міти. Він злякано підвівся і завмер від страху: прямо на нього дивились вузькуваті бісівські очі (М. Стельмах); Тільки тоді, як принесли з склепу Юхимову одіж - благенький кожушок і руді виброджені чоботи, - побачила і обмерла (А. Головко); Марта помертвіла, далі схопилась (Грицько Григоренко); Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв (Григорій Тютюнник); Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (М. Коцюбинський); Галецька од радощів аж нестямилась і ніби охолола (І. Нечуй-Левицький); Із спальні вийшла Федора Михайлівна і уклякла біля столу (П. Панч); Микола на мить заціпенів. Голос.. видався йому страшенно знайомим (В. Гжицький); Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тількидивимось (І. Нечуй-Левицький); Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний); Раптом Віталій застиг, закам’янів, задивлений кудись у море, і Тоні здалося, що він зблід, що на обличчі його відбився жах (О. Гончар); Все сталось так несподівано й швидко, що люди закаменіли (М. Коцюбинський); Схопившись, він озирнувся навкруги і од жаху окам’янів (О. Стороженко); На мить Гопко скам’янів від несподіванки (Я. Гримайло); Забуваючи все, Данило на якусь мить задерев’янів, а потім бігцем кинувся до них (М. Стельмах); Я подивився в її великі очі і з подиву задеревів на мить (Д. Павличко); Несподівано побачивши перед собою сина свого шефа, тільки на одну секунду знерухомів Самійло Овсійович (Ю. Шовкопляс).
ЗАВМИРА́ТИ (про серце - під впливом сильного почуття втрачати нормальний ритм, ніби зупинятися), ЗАМИРА́ТИ, ХОЛО́НУТИ, ЗАХО́ДИТИСЯ, УМЛІВА́ТИ[ВМЛІВА́ТИ], СТИСКА́ТИСЯ, СТИ́СКУВАТИСЯ, ТЕ́РПНУТИ, ОМИРА́ТИдіал. - Док.: завме́рти, заме́рти, похоло́нути, похоло́ти, захоло́нути, зайти́ся, умлі́ти[вмлі́ти], сти́снутися. Завмерли серця дівочі в німій тузі (О. Довженко); Здумаю, що, може, яка пригода йому в дорозі сталась, то й серце моє похолоне (Марко Вовчок); У мене аж серце зайшлося і сльози на очах виступили (І. Микитенко); Їй серце умлівало з жалю за тими голодними, хоч невідомими їй людьми (М. Коцюбинський); Серце мені стиснулося: он вони - рідні Карпати! (І. Муратов); Васьчине серце спинялося й терпло від сорому й образи (Ю. Смолич); Серце йому омирало... (Марко Вовчок). - Пор. 5. би́тися.
ОХОЛО́НУТИ (втратити інтерес до кого-, чого-небудь), ПРОХОЛО́НУТИ[ПРОХОЛО́ТИ], РОЗХОЛОДИ́ТИСЯ, ОСТИ́ГНУТИ[ОСТИ́ГТИ], ОХОЛОДІ́ТИрозм. - Недок.: холо́нути, розхоло́джуватися, остига́ти. Старий охолов до наживи: не вдається ні в лимарство, ні в комерцію, не гониться за орендою (М. Стельмах); - Колись він був навіть радикалом. Але теперечки він прохолов, і той радикалізм випарував з його (І. Нечуй-Левицький); Я пильно подивився на його та й трохи розхолодився. Це був хвертикуватий парубок (А. Кримський); Я людина земна, прозаїчна, з роками зовсім остигаю (В. Дрозд); Пан.. значно охолодів до нього (І. Франко). - Пор. збайдужі́ти.
СЛА́БНУТИ (про почуття, переживання, пристрасті і т. ін. - ставати слабшим, втрачати силу), СЛА́БШАТИ, СЛАБІТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ТАМУВА́ТИСЯ, УГАМО́ВУВАТИСЯ[ВГАМО́ВУВАТИСЯ], УТИ́ШУВАТИСЯ[ВТИ́ШУВАТИСЯ], УТИША́ТИСЯ[ВТИША́ТИСЯ], УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ[ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ], МЕ́РХНУТИ, МЕ́РХТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ. - Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бшати, послабі́шати, угамува́тися[вгамува́тися], ути́шитися[вти́шитися], утихоми́ритися[втихоми́ритися], поме́рхнути, поме́рхти, приме́рхнути[приме́рхти], приме́ркнути, приме́ркти, зга́снути, прига́снути, проча́хнути, прочахти, вичахнути[вичахти]. І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристрасті тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко); З упливом часу всі ті давні урази і кривди не тамуються (Марко Вовчок); Туга у серці досі не втишилась... (Уляна Кравченко); Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний); [Річард:] Ні, ще не зникли [мрії], хоч примеркли трохи (Леся Українка); Ще та цілюща любов не згасала І, поки світ сонця, не згасне вона (І. Манжура); Начальницький настрій осаула поволі вичахав (І. Ле). - Пор. 2. холо́нути.
ХОЛО́НУТИ (втрачаючи тепло, поступово ставати холодним, холоднішим), ОХОЛО́ДЖУВАТИСЯ, ВИХОЛО́ДЖУВАТИСЯ, ВИХОЛОНЯ́ТИ, ЧА́ХНУТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ, СТИ́ГНУТИ, ВИСТИГА́ТИ, ЗАСТИГА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, ПРОСТИГА́ТИ, НАСТИГА́ТИ, ПЕРЕСТИГА́ТИ, ОСТУ́ДЖУВАТИСЯ, ХОЛОДІ́ТИ, ДУБІ́ТИ (про щось зварене - втрачаючи тепло, ставати твердим); НАХОЛО́ДЖУВАТИСЯ (перев. про приміщення). - Док.: захоло́нути, охоло́нути, прохолонути[прохоло́ти], похоло́нути[похоло́ти], схоло́нути, охолоди́тися, ви́холодитися, ви́холонути, ви́чахнути[ви́чахти], зача́хнути, проча́хнути[проча́хти], засти́гнути[засти́гти], вистигти[вистигнути], остигнути[остигти], простигнути[простигти], насти́гнути[настигти], перести́гнути, остуди́тися, захолоді́ти, охолодіти, схолодні́ти, задубі́ти, нахолоди́тися, нахоло́нути. Склянка чаю холола перед ним (М. Коцюбинський); Повітря над морем охолоджується швидше, ніж вода (М. Трублаїні); Тісто то не любить, коли рипають двері й вихолоджується горниця (Ю. Яновський); [Пані Люба:] Вечеря давно чахне на столі, а до неї ніхто й не доторкнувся (С. Васильченко); - А тепер їж. І хутенько. Бо прочахне (Ю. Бедзик); Микола.. кликав [хлопців], повідомляв, що чай вистигає (Ю. Збанацький); [Крістабель:] Страва стигне (Леся Українка); Кошик пішов повільними кроками вздовж канави, де подзюркувала гаряча вода, яка тут же остигала (П. Автомонов); А ворог мертвий холодіє, Втікає криця півжива (М. Стельмах); Бараболя з юшкою задубіла в холодній печі, а Гната не було (М. Коцюбинський).
ХОЛО́НУТИ (про почуття, переживання і т. ін. - стаючи слабшим за силою, зникати), ГА́СНУТИ, ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ]. - Док.: захоло́нути, прохоло́нути[прохоло́ти], зага́снути, пога́снути, ости́гнути[ости́гти], улягти́ся[влягти́ся]. Немає місця мріям-снам, І почуття в душі холоне (Л. Дмитерко); Жаль мені, що сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас (Леся Українка); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (пісня); А як стала вже ніч погасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття... Погасало - це вже я бачив (С. Васильченко); Злість, що кипіла в ньому на Олексу, поволі остигає (Ірина Вільде); Збудження почало улягатися (А. Хижняк); Тривога влягалася (Я. Качура). - Пор. 3. сла́бнути.

Словник фразеологізмів

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

кров холо́не (крижані́є, застига́є) / захоло́ла (засти́гла) у жи́лах. Кому-небудь дуже страшно, моторошно, тривожно і т. ін. Не переказати тобі, товаришу, усіх нещасть .. Як згадаю — кров у жилах холоне (В. Логвиненко); Юсуп якусь хвилину стояв, немов закляклий. Батуллі, виходить, сам “домовляється” в ДПУ! .. Кров крижаніла в жилах (Іван Ле); Модель здригнулась у повітрі й клюнула. Серце мов обірвалось, застигла на мить кров у жилах (О. Донченко).

се́рце сти́гне (холо́не) / прохоло́ло (охоло́ло) чиє, у кого і без додатка. 1. У кого-небудь зменшилася сила вияву якихось почуттів (кохання, ненависті і т. ін.). Вона устала така веселенька, хоч і вчора її лаяно, та дитяче серце скоро стигне, образи швидко холонуть (Панас Мирний); Я почула, що моє серце вже прохололо, перестало ненавидіти його… (Ганна Барвінок); Перші, кажуть, любощі — дурниця .. А прохолоне серце, підуть докори та перекори (Панас Мирний).

2. Кому-небудь дуже страшно, боязко. Маруся похолола… Чула, як стигло серце. Незрозумілий, елементарний якийсь жах перетряс нею цілою (Г. Хоткевич).

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);

[аж] холо́не / захоло́ло (захоло́нуло, похоло́нуло) се́рце (в се́рці); [аж] холо́не / захоло́ла (захоло́нула, похоло́нула) душа́ чиє (чия), у кого і без додатка. 1. Хто-небудь дуже непокоїться, переживає. Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Т. Шевченко); У мене й серце похолонуло: .. оддають до чужих людей, у чужу сторону (Марко Вовчок).

2. Кого-небудь охопило почуття страху, комусь дуже страшно, боязно. Серце його [Кирила Івановича] холоне від страху (Панас Мирний); Серце Половчихи захолонуло, за шаландою щось волочилося по воді (Ю. Яновський); І от знову увижається мені страшна темнота .. Тихо… Глухо… страшно, аж в серці холоне (Панас Мирний); — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне! ..— Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі (О. Гончар);