-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | хитри́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | хитрі́мо, хитрі́м |
2 особа | хитри́ | хитрі́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | хитри́тиму | хитри́тимемо, хитри́тимем |
2 особа | хитри́тимеш | хитри́тимете |
3 особа | хитри́тиме | хитри́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | хитрю́ | хитримо́, хитри́м |
2 особа | хитри́ш | хитрите́ |
3 особа | хитри́ть | хитря́ть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
хитрячи́ |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | хитри́в | хитри́ли |
жін. р. | хитри́ла |
сер. р. | хитри́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
хитри́вши |
Словник синонімів
ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИ розм., ВИХЛЯ́ТИ розм., МАНЕВРУВА́ТИ розм., КОМБІНУВА́ТИ розм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́М розм., ЛИСИЧИТИ розм., ПОЛІТИКУВА́ТИ діал. - Док.: схитрува́ти, схитри́ти, злука́вити. Наполеон хитрував, але не міг приховати, що посилено готується до війни (П. Кочура); Він явно хитрив, цей дебелий, зарослий рудою щетиною дядько (Ю. Бедзик); Бронко не певний, чи та хитра дівчина не лукавить з ним (Ірина Вільде); - Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Яновський); Вихляв штабс-капітан чи говорив щиро, - трудно було зрозуміти (С. Добровольський); Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (П. Автомонов); Задобрював, комбінував, підмазував - весь світ його тоді до цього звівся (О. Гончар); [Зінька:] Навіщо б я мала ховати очі та лисичити? Не зволікайся краще, а кажи прямо: Зінько, ти мені обридла! (М. Кропивницький); - Ми розуміємося добре, мій сину, і не потребуємо між собою політикувати (О. Кобилянська).