ХИЗУВА́ТИСЯперев. чим (чванливо виставляти що-небудь як свою перевагу), ВИХИЗОВУВАТИСЯпідсил., ЧВА́НИТИСЯ, ЗАДАВА́ТИСЯ, ВИНО́СИТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯрозм., КОЗИРИ́ТИСЯрозм., КОЗИРЯТИрозм., ХВИНТИ́ТИрозм.Поважно стояли багачі, безсоромно хизуючись у церкві своїм багатством (І. Цюпа); Було, шляхта, знай чваниться, День і ніч гуляє (Т. Шевченко); Він навіть має залізного хреста, але не задається ним, а навпаки - кепкує з нього, як із ганебного способу обдурювати солдатів (П. Колесник); [Трохим:] А хіба не пам’ятаєш, як погано люде говорять про Чопоріїв? Виносятьсясвоїм війтівством,.. людей не почитають, не шанують, кривдять (М. Кропивницький); Серед другокласників ходив півником та козирився Володько Гречаний (М. Зарудний); Шурка з особливим смаком козиряв іноземними словами і абстрактним способом мислення (Ю. Смолич); - Дивись ти, як хвинтить зачав! Неначе й справді пишна птиця! (Л. Глібов). - Пор. бундю́читися.