ВИСТАЧА́ТИчого й без додатка, безос. (бути достатнім для кого-, чого-небудь), СТАВА́ТИ, ХВАТА́ТИрозм.,СТАЧА́ТИрозм.,ВИСТАВА́ТИзаст.,ВИСТАРЧА́ТИдіал.,ДІСТАВА́ТИдіал.,СТІКА́ТИдіал.,СТАВА́ТИСЯдіал.,ХАПА́ТИдіал. - Док.: ви́стачити, ста́ти, хвати́ти, ста́чити, ви́стати, ви́старчити, діста́ти, стекти́, ста́тися. Надії турбот вистачало (Я. Баш); [Кобза:] Вугілля на флагмані вистачить на два дні (О. Корнійчук); В нас сінця того, як кіт наплакав, - уже з початку зими не стає свого (Б. Грінченко); На станції чобіт та шапок навалили стільки, що й на весь район хватило би (Григорій Тютюнник); Стачає у тебе і хліба, і солі, і спілого колосу в одному полі (А. Малишко); Хіба у нас грошей не стаче весілля справити (Словник Б. Грінченка); - Людей багато [біля автобусної каси].. Для нас, може, не вистане квитків (М. Томчаній); Кілька вугликів, що жаріли в печі.., вистарчали мені на освітлення (О. Кобилянська); І всім було, всім діставало [хліба], на всіх мати сира земля родила, всіх годувала... - думають одрадяни (Панас Мирний); Думкам не сталося простору (М. Старицький); Глянь понавкруги, чого не хапає Нам із тобою (І. Манжура).