ВІДКРИВА́ТИ (робити відомим те, що було прихованим, таємним), РОЗКРИВА́ТИ, ВИКРИВА́ТИ, З’ЯСО́ВУВАТИ, ХВАЛИ́ТИСЯ. - Док.: відкри́ти, розкри́ти, ви́крити, з’ясува́ти, похвали́тися. Одну таємницю треба вже тепер відкрити (Лесь Мартович); Досі ніхто в класі не розкрив цього великого секрету (О. Копиленко); Лихолєтов довго нічим не викривав своїх намірів (О. Донченко); Мовчазна могила нам не з’ясує, що діється в ній (Леся Українка); - Ти ж, Карпе, мовчи, - сказав мені Іван, як кавуни прибрали.. - І матері не хвалися, що бачив сьогодні (Панас Мирний).

ПОГРО́ЖУВАТИкому (попереджати з погрозою про покарання), ГРОЗИ́ТИ, ГРОЗИ́ТИСЯ, ЗАГРО́ЖУВАТИ, ПРИГРОЖУВАТИ, СТРАХА́ТИкого,НАХВАЛЯ́ТИСЯна кого і без додатка, розм.,ХВАЛИ́ТИСЯбез додатка, розм.,ВИХВАЛЯ́ТИСЯперев. без додатка, розм.,СВАРИ́ТИСЯрозм.,НАГРО́ЖУВАТИСЯдіал.,ВІДХВА́ЛЮВАТИСЯдіал. - Док.: погрози́ти, загрози́ти, пригрози́ти, настраха́ти, насвари́тися, нагрозитися, відхвали́тися. Непийвода більше за всіх лютував і погрожував послати на шибеницю всю варту, котра дала змогу єзуїтові отруїтися (Н. Рибак); Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку (переклад М. Зерова); Мене вкинули у возок і одвезли два десятники додому і священикові.. грозилися, що зачинять мене десь у дорозі або де й гірше... (Марко Вовчок); Староста вмовляв Михайла Барабаша, загрожував йому, підкупав його родичів, навіть родину... (Л. Смілянський); Коли незнайома пригрозила, що виб’є вікна, тітка Клавда відразу принишкла (Ірина Вільде); Урущак страхав притягти Мусія Завірюху до одвіту за наклеп (К. Гордієнко); Мав [Олійниченко] звичай завсігди нахвалятися: - Стривайте ви! Уберемо ми вас у шори, мужлани! (Б. Грінченко); Прийшлося таки оддати [гроші], бо чоловік хвалився, що й скриню рознесе й Хіврю уб’є, як не дасть (Грицько Григоренко); - Вони вихваляються порізати всю старшину (З. Тулуб); Свариться, що вона усім скаже, що її вбила мати, ніхто другий, як мати (Панас Мирний); Єгомость нагрозився, що запроторить її в пащу до Люципера (переклад М. Лукаша); Цей не дав йому яблука та ще, як той став відхвалюватись, злаяв катом (А. Свидницький).

РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ[ПОВІ́ДУВАТИ], ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИрозм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ[ВПОВІДА́ТИ] діал., УПОВІ́ДУВАТИ[ВПОВІ́ДУВАТИ]діал., ОПОВІ́ДУВАТИзаст., ПРОПОВІ́ДУВАТИзаст., ЯСУВА́ТИзаст., БА́ЯТИдіал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯрозм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИрозм. (час від часу, подекуди). - Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́[впові́сти], оповісти́тирозм.похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ’яненко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); [Охрим:] Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); - Не знать, що ти провадиш, свате! - дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); - Так і так, - уповідає [Аниця], - знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); - Еге, пустив! Еге, сам! - озвавсь Антосьо, - добре пустив! - І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); - Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи - пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: - Нема биків (А. Тесленко); - Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ’яненко); - Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).

ХВАЛИ́ТИСЯким, чим і з спол. щ о (хвалити себе, щось своє, своїх близьких), ПОХВАЛЯ́ТИСЯ, ВИХВАЛЯ́ТИСЯпідсил., ХВА́СТАТИпідсил., ХВА́СТАТИСЯпідсил., СЛА́ВИТИСЯрозм., ФАНФАРО́НИТИрозм.; КОЗИРЯ́ТИрозм. (виставляти як свою перевагу). - Док.: похвали́тися, ви́хвалитися, похва́стати, похва́статися. - Ге! - хвалиться дядько Володько, - се в мене такий кришталь, що другого такого в цілісінькому світі не надибаєш! (Марко Вовчок); Батьком-матір’ю не хвались, а хвались честю (прислів’я); Мати перед усіма вихваляється: - Слава Богу, вивчився мій Микола на лікаря (Григорій Тютюнник); Василь Семенович хвастає було, що його батько в дворці був, як свій чоловік (Панас Мирний); [Кіндрат Антонович:] І я скрізь тобою хвастаюся, кажу, що нема на всю округу такого (М. Кропивницький); Не славтеся царевою Святою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять (Т. Шевченко); - Козиряєте начитаністю? - усміхнувся зневажливо Барсовський (Є. Куртяк).