-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив хвали́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   хвалі́мо, хвалі́м
2 особа хвали́ хвалі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа хвали́тиму хвали́тимемо, хвали́тимем
2 особа хвали́тимеш хвали́тимете
3 особа хвали́тиме хвали́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа хвалю́ хва́лимо, хва́лим
2 особа хва́лиш хва́лите
3 особа хва́лить хва́лять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
хва́лячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. хвали́в хвали́ли
жін. р. хвали́ла
сер. р. хвали́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
хва́лений
Безособова форма
хва́лено
Дієприслівник
хвали́вши

Словник синонімів

ПРОСЛАВЛЯ́ТИкого (створювати популярність, славу комусь, чомусь, перев. описуючи в художньому творі, в пісні тощо), СЛА́ВИТИ, ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ВЕЛИЧА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ХВАЛИТИрідше,УСЛАВЛЯ́ТИ[ВСЛАВЛЯ́ТИ]уроч., УСЛА́ВЛЮВАТИ[ВСЛА́ВЛЮВАТИ]уроч., ВОЗВЕЛИ́ЧУВАТИзаст., уроч.; ОСПІ́ВУВАТИ, СПІВА́ТИкого, про кого (у віршах, піснях). - Док.: просла́вити, звели́чити, піднести́, усла́вити[всла́вити], возвели́чити, оспіва́ти. Прославимо героїв, які своїми подвигами додали краси всьому чесному світові (О. Довженко); Хай славить мова українська Край, де гніздяться журавлі, Красу оновленого Мінська І чесну дружбу на землі! (М. Рильський); Поема - це жанр, який оспівує і звеличує, поема - це велична симфонія сильних, мужніх, великих людських почуттів і діянь (А. Малишко); Кого почитають, того й величають (прислів’я); Напевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади (Т. Шевченко); Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (С. Крижанівський); Муса Джаліль уславив свій народ (з газети); Письменник особливо возвеличує київського православного воєводу князя К. Острозького за його патріотичну стійкість (з журналу); - А ось чи думав ти, чому найбільші поети всіх часів саме її оспівували, жінку?З неї, звичайної, земної, творили своїх небесних мадонн... (О. Гончар).
ХВАЛИ́ТИ (висловлювати похвалу комусь, чомусь), ПОХВАЛЯ́ТИрідше; ВИХВАЛЯ́ТИ[ВИХВА́ЛЮВАТИ], ВИСЛАВЛЯТИ, РОЗСЛАВЛЯТИ, РОЗХВА́ЛЮВАТИ, НАХВА́ЛЮВАТИ[НАХВАЛЯ́ТИ], ПІДНО́СИТИ (дуже, надмірно). - Док.: похвали́ти, розхвали́ти, піднести́. Андрій уминав паляниці та все хвалив (М. Коцюбинський); [Кай Летіцій:] Кріспіна Секста я не похваляю - за всі його, тобі відомі вчинки (Леся Українка); Потім Світлана Остапівна сама захопилася донбасівською темою й добру годину вихваляла рідний край (Ю. Яновський); Циган совав матушкам решета й сита та вихвалював свій крам (І. Нечуй-Левицький); Хозари клацають язиками, розхвалюють майстрів, а надто князя (Д. Міщенко); Він все так, як і перше, нахваляє свою математику (Леся Українка).

Словник антонімів

ХВАЛИТИ ВИСМІЮВАТИ
Висловлювати позитивну оцінку про кого-, що-н. Виставляти, представляти кого-, що-н. у смішному вигляді, глузувати, кепкувати з когось, з чогось.
Хвалитивисміювати жінку, людину, приятеля, противника, чоловіка; факти, явища дійсності, життя; чий-н. вигляд, виставу, довірливість, розповідь, роман, спектакль. Хвалити за відвагу, за дисциплінованість, за мудрість, за чемність, за чесність ~  висміювати чиюсь боязнь, дурість, недисциплінованість, нечемність, підлість. Хвалити доброзичливо, з любов’ю, по-приятельськи, приязно, щиро ~  висміювати відкрито, гостро, доброзичливо, злобно, дотепно.
Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Т. Шевченко).  Чим далі, тим сміливішими, саркастичнішими ставали його [Тарасові] рядки, в яких він висміював порядки, придворних блюдолизів, пузату, вигодувану старшину (О. Іваненко).
ХВАЛИТИ СВАРИТИ
Висловлювати позитивну оцінку про кого-, що-н., за що-н. Різними, часом образливими, словами висловлювати докори, осуд за що-н., лаяти.
Хвалитисварити дівчину, друга, жінку, людину, однокласника, однокурсника, письменника, робітника, чоловіка, студента, сусіда, хлопця; вдома, у класі, на зборах, на подвір’ї. Багато, відкрито, вічно, дуже, надто, надмірно, тихо, часто хвалитисварити кого-н. Хвалити за винахідливість, за добрий вчинок, за відповідь, за доброту, за дотепність, за навчання, за поведінку ~  сварити за злий вчинок, за нечемність, за невихованість, за порушення дисципліни.
Довго не свари, бо хвалити не буде коли (Народне прислів’я).
Похвала ~сварка; хвалити ~лаяти Пор. ще: ХВАЛИТИ ~ ГУДИТИ
ХВАЛИТИ ГУДИТИ
Висловлювати позитивну оцінку про кого-, що-н. Виносити осуд, виражати незадоволення, засуджувати, ганити.
Хвалитигудити людину, робітника, студента, уряд, чоловіка; за вчинки, за поведінку, за характер. Відкрито, надто, поза очі, постійно, часто хвалити з приємності ~  часто гудити з ненависті.
Що продавець захвалює, те покупець ганить. Хвалячи - продають, а гудячи - купують. То хвалить, то гудить, аби час швидше минав (Народні прислів’я).
Хвалити ~ганити Пор. ще: ХВАЛИТИ ~ СВАРИТИ

Словник фразеологізмів

хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку,— а то ходе [ходить], як нежива (І. Нечуй-Левицький); Він поволі обводив поглядом і говорив їй тільки одно: — Хвалити Бога, перезимуємо. Держіться, діти, плуга! (М. Стельмах).

2. Добре, гаразд. — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити Бога (М. Стельмах). хвали́ти до́лю. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого,— кажу,— хвалити долю! Все гаразд! (Остап Вишня). хвала́ Бо́гу (бога́м). — А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка (М. Коцюбинський).

хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку,— а то ходе [ходить], як нежива (І. Нечуй-Левицький); Він поволі обводив поглядом і говорив їй тільки одно: — Хвалити Бога, перезимуємо. Держіться, діти, плуга! (М. Стельмах).

2. Добре, гаразд. — А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити Бога (М. Стельмах). хвали́ти до́лю. — Живенькі-здоровенькі? — Та нічого,— кажу,— хвалити долю! Все гаразд! (Остап Вишня). хвала́ Бо́гу (бога́м). — А не приходить, ні… Та й хвала Богу, бо засмутилась би небіжка (М. Коцюбинський).