ХРИПІ́ТИ (видавати горлом хрипкі звуки; говорити хрипко), ХАРЧА́ТИрозм.,ХАВЧА́ТИрозм.,РИПІ́ТИ розм. Цигуля з Юхимом .. витягли Невкипілого. Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (А. Головко); - Це ти, Шовкун? - озвався якийсь вершник у темряві.. По голосу не можна було впізнати, хто це такий, бо вершник хрипів (О. Гончар); - Пустіть!.. Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. Пустіть! - Далі вже й слова не міг сказати, тільки харчав (Б. Грінченко); Зачав мій Шпак пісні виводить, - Та ні - зовсім не те виходить: Хоч вельми-дуже запищить, Хоч не до прикладу хавчить (Л. Глібов); Обома руками він держався за кляпи сурдута Хоми і теліпав свойого помічника.., риплячи ненастанно: - Арештувати його! (І. Франко).

ХРОПІ́ТИ[ХРОПТИ́] (видавати хриплі звуки вві сні; міцно спати, видаючи такі звуки), ХАРЧА́ТИрозм.,ХАРКОТІ́ТИдіал.; СХРО́ПУВАТИ (час від часу). Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас. Хропли слуги коло комори (О. Довженко); В купе задуха. Всі харчать (Я. Качура); Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний (І. Франко); Хтось голосно схропує (Ю. Збанацький).