-1-
дієслово недоконаного виду
(бурмотіти) [зневажл.]

Словник відмінків

Інфінітив харама́ркати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   харама́ркаймо
2 особа харама́ркай харама́ркайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа харама́ркатиму харама́ркатимемо, харама́ркатимем
2 особа харама́ркатимеш харама́ркатимете
3 особа харама́ркатиме харама́ркатимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа харама́ркаю харама́ркаємо, харама́ркаєм
2 особа харама́ркаєш харама́ркаєте
3 особа харама́ркає харама́ркають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
харама́ркаючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. харама́ркав харама́ркали
жін. р. харама́ркала
сер. р. харама́ркало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
харама́ркавши

Словник синонімів

БУРМОТА́ТИ[БУРМОТІ́ТИ] (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ[БУРКОТІ́ТИ]розм., БУРЧА́ТИрозм., МИ́МРИТИрозм., ХАРАМА́РКАТИ[ХАМА́РКАТИ]розм. рідше; МУРМОТА́ТИ[МУРМОТІ́ТИ]розм., МУРКОТА́ТИ[МУРКОТІ́ТИ]розм., МУРЧА́ТИрозм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИрозм., МИ́РКАТИрозм., МУ́РКАТИрозм., МУГИ́КАТИрозм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ[БУБНІ́ТИ]розм., БУБОТА́ТИ[БУБОТІ́ТИ]розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). - Док.: пробурмота́ти[пробурмоті́ти], пробуркота́ти[пробуркоті́ти], пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати[прохама́ркати], промурмота́ти[промурмоті́ти], промуркота́ти[промуркоті́ти], промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти[пробубні́ти], пробубота́ти[пробуботі́ти]. Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); - Дуже радий, дуже радий! - мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); - Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); - А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради - не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); - Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх [документи], удавав, що цілком у них розуміється. - Так, так... Умгу, - суворо миркав він у документи (О. Гончар); - Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). - Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.