-1-
іменник чоловічого роду, істота
[розм., зневажл.]

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний халами́дник халами́дники
родовий халами́дника халами́дників
давальний халами́дникові, халами́днику халами́дникам
знахідний халами́дника халами́дників
орудний халами́дником халами́дниками
місцевий на/у халами́дникові, халами́днику на/у халами́дниках
кличний халами́днику халами́дники

Словник синонімів

БОСЯ́Крозм. (зубожіла, соціально й морально занепала людина з декласованих шарів населення - перев. у дореволюційній Росії), ХАЛАМИ́ДНИКзаст.;ЛЮ́МПЕНрозм.,ДРАБдіал., зневажл. (безвідносно до країни). Він [дід], здається, весь вік тільки те й робив, що мандрував. Тато його дуже не любив, називав босяком та волоцюгою (А. Дімаров); Забажалося йому побути між "халамидниками" - тими каліками-злодюгами, що оселяють кінці великих міст (Панас Мирний); Я - люмпен. Ця гарна чужоземна назва на нашу мову перекладається так: обідранець-пройдисвіт або щось подібне - таке саме негарне й ганебне (Д. Бузько); - Ти, злодію, ти, драбе, кримінальнику, зараз мені забирайся відси! - кричав запінений підмайстер, чимраз ближче надскакуючи до робітника (І. Франко). - Пор. 1. бродя́га, 1. жебра́к.
ПУСТУ́Н (той, хто любить пустувати), БЕШКЕ́ТНИК, ЗБИТОЧНИК[ЗБИТОШНИК]розм.,ШИ́БЕНИКрозм.,ЖИРУ́Нрозм.,ПОСТРИБУ́Нрозм.,ШАЛАПУ́Трозм.,ШАЛАПУ́ТНИКрозм.,ШКО́ДАрозм.,ХАЛАМИ́ДНИКрозм.,ПАЛИ́ВОДАпідсил. розм.,ПАЛИ́СВІТпідсил. розм.,ГАРЦІВНИ́Кдіал.,ШАЛИВІРдіал.,ГАЙДАБУ́РАдіал.,ГАЛАБУ́РДНИКдіал.Стрибали отак пустуни, стрибали - і ввечері Юрко вже ледве доліз скоцюрблений до хати (П. Козланюк); Збиточник повторив слова професора, наслідуючи його інтонацію (О. Кобилянська); [Командир застави:] Ну й жируни! Я ж наказав - до штабу... (П. Воронько); - Здоров, Толю! - термосав за плечі дико радий шалапут [Івашко]. - Прокинься! (Я. Качура); Між школярськими голосами лунає сердитий крик старого Богуша. - В церков! В церков, шалапутники! (С. Васильченко); - Зараз стрельнем по вороні, халамидники малі! (Б. Олійник); Такий уже він паливода - здібний, але ж непосидючий, до науки не дуже охочий (Ю. Збанацький); Оксен, позираючи на молодь, що їхала із сміхом та витівками, пригадував і свої юнацькі роки, коли він також був такий шаливір та веселун (Григорій Тютюнник); Дозорці вважали йогоза непосидющого галабурдника (І. Франко).